Головна » 2015 » Лютий » 2 » ХВАЛИ СЕБЕ ЛЮБОНЬКО... АБО, ЯК ЗРОБИТИ ОДИН КРОК УПЕРЕД, ЩОБ НЕ ДОВЕЛОСЯ РОБИТИ ДВА НАЗАД

ХВАЛИ СЕБЕ ЛЮБОНЬКО... АБО, ЯК ЗРОБИТИ ОДИН КРОК УПЕРЕД, ЩОБ НЕ ДОВЕЛОСЯ РОБИТИ ДВА НАЗАД
14:24


Автор: Ігор Лікарчук

Усе-таки гарна штука Facebook. Кілька рухів мишкою і ти на стіні (сторінці) людини, яку можеш, сидячи у зручному кріслі, похвалити, підтримати чи, навпаки, образити, сказати їй «у вічі», як тобі здається «правду», або вилити на неї цілу помийницю бруду... І при цьому показати рівень свої культури: внутрішньої, мовленнєвої, комунікаційної. Ось так на нашій стіні у Facebook після посту про необхідність змін у системі управління освітою України з’явився коментар однієї відвідувачки. Якби не текст коментаря, ніколи б не подумав, що його автором є... директор ліцею. Між іншим, у наших друзях по соцмережі вона не числиться, особисто з нею я не знайомий. Але, користуючись тим, що право доступу до стіни надане усім бажаючим, вона ним скористалася. І написала таке: (орфографія та пунктуація збережені повністю):

«Пане, Ігорю, радо повідомляю вас, що мене на роботу наймає держава, (так як і вас), яка делегувала місцевим органам влади повноваження в галузі освіти. Держава, як замовник освітніх послуг, платить мені зарплату, а я маю, посадові обов'язки, які виконую і щорічно звітуюсь перед громадськістю про свою роботу. Я і без ваших рекомендацій працюю на благо дітей, яких навчаю. В ввіреній мені державою школі, навчається більше тисячі дітей і мережа стабільна з року рік. Ви вважаєте свою думку єдино правильною, але, це хибний шлях. Не дарма сказано, "сім раз одмір і один раз відріж". Це народна мудрість, виправдана історично».

Не буду розповідати, що жодних рекомендацій, як усних, так і письмових, пані директору я не надавав. Також не будемо у цій статті вдаватися у сутність питань типу «Хто є замовником освітніх послуг?» чи «Хто кого наймає на роботу?» Бо автор не здивувала власним баченням відповіді на них. Мене у цьому коментарі, як кажуть в народі, «зачепило за живе» інше. Про нього, про «інше», добре написала, коментуючи пост директора ліцею, іще одна колега: «Пане Ігорю, може дійсно людина плідно працює. Мене тільки здивувала неприхована агресія та незнання чи ігнорування правил етикету». Мусимо з цим погодитися і додати, що на жаль, окрім агресії, незнання чи ігнорування правил етикету у коментарі пані директора також є елементарне бахвальство, самолюбування і самопіар. Мабуть, на подібні речі можна було б і не звернути увагу. Можна було б, якби йшлося не про директора ліцею. Та якби не знав, що подібними «хворобами» нездужають дуже багато керманичів українських шкіл, гімназій, ліцеїв, особливо тих, кого в народі називають «крутими»...

Відразу хочемо зазначити, що ми аж ніяк не хочемо принижувати роль директора школи у забезпеченні більш-менш стабільного функціонування освітньої галузі у наші дуже складні часи. Бо знаємо, як у сьогоднішніх умовах «вибивати» кошти, організовувати навчально-виховний процес, виконувати всі забаганки органів управління освітою, встигати прийняти силу-силенну перевіряючих та контролерів, забезпечити участь у змаганнях, конкурсах, олімпіадах... А ще встигнути розібратися з батьками, конфліктними ситуаціями, звітами, інформаціями і... провести власні уроки, бо суто директорської зарплати не вистачає на елементарні потреби.

Але, очевидно, що навіть, враховуючи усі перераховані чинники, можна стверджувати наступне: жоден із них не дає підстав директору закладу освіти як посадовій особі на бахвальство, самолюбування чи самопіар. Не кажучи про інші речі, які часто можуть бути кваліфіковані лише за нормами Кримінального кодексу.

Наша візаві по Facebook написала, що вона щороку звітується перед громадськістю про свою роботу. Дійсно, на сайті закладу текст подібного звіту є. Щоправда, лише за один рік. Уважно, читаючи цей документ, котрий називається «Звіт директора перед громадськістю за 2012-2013 навчальний рік», у ньому ми не знайшли жодного речення чи тези, які б розпочиналися із слів «Я зробила...», «Мені вдалося...», «Я ставила питання...», «Я домоглася...». Тобто, власне те, про що і має бути звіт директора. Натомість, ми маємо блискуче написаний за змістом і формою звіт про роботу ліцею, усього педагогічного колективу. Чи не дає це підстави зробити висновок, що директор закладу освіти фактично присвоїла собі успіхи всього колективу, окремих його працівників, діючи за добре відомим принципом керівника сталінсько-радянської доби «Їхні успіхи були б неможливими без мого чуйного керівництва».

А тепер, власне, про успіхи. Зрозуміло, що вони є. Їхній перелік у «директорському» звіті дуже великий. Від того, що придбано «20 граблів, 10 мітел і 30 віників» до висновку, що «Стратегічна програма розвитку навчального закладу протягом останніх років приносить результати, які переконують в тому, що навчальний заклад рухається за вірною траєкторією». Можна, щоправда з великим напруженням, погодитися, що цифри і факти звіту це підтверджують. Насторожує лише інше. У жодному рядку цього документа, який директор називає власним звітом, жодного недоліку, жодного прорахунку, жодних проблем... За винятком «нереалізованих можливостей внутрішньо шкільної методичної роботи». Чи можна в це повірити?

Можливо, повірили б і ми, якби не порівняли текст звіту з результатами зовнішнього незалежного оцінювання, що його проходили випускники цієї школи у тому ж 2013 році. Так, у «Звіті директора» зазначено, що кількість медалістів, які закінчили заклад у 2013 році складає «10 осіб.., високий рівень навчальних досягнень демонструють 158 учнів (15%), високий та достатній – 537 учнів (50%)». Тобто, 65% учнів ліцею – це кращі та найкращі. У той же час, результати зовнішнього незалежного оцінювання засвідчили, що 36% випускників ліцею, які його проходили, показали результати в діапазоні від 100 до 150 балів, а кількість тих, хто має результати в діапазоні від 190 до 200 балів ледь сягає 6%. Між іншим, цей високий показник забезпечили учні із так званих «непрофільних» для цього ліцею предметів: із хімії та біології. Найбільша кількість випускників ліцею показали результати в діапазоні від 150,5 до 161,5 балів. От вам і «успіхи»...

Тож маємо не що інше, як спробу накинути на очі громадськості, котрій призначений так званий «Звіт директора», не що інше, як рожеве покривало задля однієї мети: сформувати спотворене бачення реального справ в закладі освіти та дати можливість директору привласнити собі успіхи всього «ввіреного» їй колективу. Хвали себе любонько...

Маємо всі підстави стверджувати, що подібна зіркова хвороба є дуже серйозною загрозою на етапі, коли загальноосвітні навчальні заклади неминуче будуть переходити до автономного режиму функціонування. Більше того, упевнені, що коли цю болячку не лікувати, то у нас можуть з’явитися тисячі дрібноудільних шкільно-ліцейських князьків, котрі ще успішніше, ніж дотепер, житимуть за принципом «Управляй та володарюй».

Але як зробити так, щоб перший крок у запровадженні шкільної автономії не зумовив необхідності робити два назад?

Відповідь на це питання проста і, водночас, складна: необхідно на законодавчому рівні визначити певний перелік своєрідних «запобіжників». Спробуємо назвати їх.

По-перше. У законі України «Про освіту» маємо отримати відповідь на елементарне питання: «Що таке автономія школи»? На жаль, сучасна українська педагогічна наука не дає чіткого, зрозумілого і однозначного тлумачення цього поняття. Навіть у електронній версії «Енциклопедії освіти України» (2008), котра презентується як «перша у вітчизняній літературі довідниково-аналітична праця, що має на меті надання читачам інформації з розвитку усіх рівнів освіти, теорії, історії та практики української педагогічної і психологічної науки», воно відсутнє. Не дають такого тлумачення й інші видання. Відсутність науково обґрунтованого визначення сутності поняття «автономія загальноосвітнього навчального закладу» зумовила дуже широке його тлумачення. Переважна більшість зацікавлених осіб, навіть на найвищому офіційному рівні, шкільну автономію розуміють як фінансову самостійність закладів. Для прикладу. Відкриваючи 5 жовтня 2009 р. засідання Кабінету Міністрів України, тодішній Голова Уряду Ю.В. Тимошенко сказала таке: «... Ви не знайдете жодної розвинутої країни, яка б не мала повної автономії середніх шкіл. Це значить, що кожна школа мусить мати свій розрахунковий рахунок, мусить обов'язково мати свого бухгалтера або, якщо це велика школа, бухгалтерську службу. Обов'язково мусить отримувати за учнів, яких школа навчає,плату за нормативом, а не просто на заробітну плату: гроші перерахували і на цьому все завершилося. Тому що не тільки заробітною платою живе кожна школа, а це весь учбовий процес, який мусить формуватися за рахунок достатнього фінансування. І без окремого розрахункового рахунку, на жаль, неможливо буде перейти на повноцінну оплату по нормативу за навчання однієї дитини». Немає сумнівів у тому, що такою ж є позиція переважної більшості директорів шкіл. Автори Аналітичної доповіді «Управління освітою та шкільна автономія:погляд зі школи» ( 2013) стверджують, що «досить передбачуваним виявився і той факт, що переважна більшість опитаних директорів – 70,7 % участі у заходах із запровадження шкільної автономії не брала. При цьому під заходами можна було розуміти перехід школи до самостійної бухгалтерії, наявність спеціального банківського рахунку, участь у семінарах тощо».

У чинному Законі України «Про освіту» автономія закладів освіти ототожнюється із самоврядуванням. Так, його ст.17 визначено, що «Самоврядування навчальних закладів передбачає їх право на:
самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності;
участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного контракту та угод підприємств, установ, організацій, громадян; визначення змісту компонента освіти, що надається навчальним закладом понад визначений державою обсяг;
прийняття на роботу педагогічних, науково-педагогічних, інженерно-педагогічних та інших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за контрактами;
самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження структури і штатного розпису в межах встановленого фонду заробітної плати; здійснення громадського контролю за організацією харчування, охорони здоров'я, охорони праці в навчальних закладах».

Достатньо велика група колег у автономії вбачає повну свободу в діяльності загальноосвітнього навчального закладу, обмежену відповідальність та абсолютну незалежність...

Отже, ведучи мову про шкільну автономію ми далеко не завжди усвідомлюємо, що таке шкільна автономія, якими можуть бути її межі та рівні. Тому законодавче визначення сутності шкільної автономії, її меж та рівнів є чи не найголовнішим «запобіжником» в контексті упередження свавілля директорського корпусу в процесі її ефективного утвердження.

По-друге. Якщо ми щиро хочемо, щоб у нас функціонувала автономна школа, то маємо сформувати управлінський механізм, у якому основні рішення буде приймати не директор закладу, а орган громадського управління ним. Саме «орган громадського управління», а не орган «громадського самоврядування». Сутність діяльності піклувальної ради школи повинна полягати не в пошуку чи самоорганізації спонсорів, як то і є на сьогодні, не у створенні ще однієї форми батьківського комітету чи дискусійного клубу «всіх учасників освітнього процесу», а у визначенні стратегії розвитку закладу освіти, у можливості контролювати шкільний бюджет, здійснювати кадрові призначення в т.ч. й директора школи, у представленні школи перед органами влади, суспільними та громадськими інституціями...

Директор і вчителі школа апріорі не можуть входити до складу піклувальної ради, але лише вона повинна мати виключне право приймати рішення з тих питань, що законодавством будуть віднесені до її компетенції.

Між іншим, відсутність таких повноважень у наглядових рад вищих навчальних закладів уже сьогодні створює серйозні загрози для розвитку університетської автономії, про що відкрито починають говорити кращі представники як університетського так і експертного середовища. До-речі, у «Звіті директора ліцею», який ми аналізували вище, жодної згадки про діяльність піклувальної ради школи немає, хоч є заяви про «стимулюючий, динамічний та прогресивний розвиток закладу освіти».

По-третє. Новий Закон України «Про освіту» має визначити принципово нову роль директора школи в управлінні закладом освіти. І це буде ще одним «запобіжником» у контексті можливого переродження майбутньої молодої шкільної автономії в директорський авторитаризм, замаскований елементами охлократії.

Як відомо, чинне законодавство, нормативні документи, усталений спосіб життя і негативний традиціоналізм сформували достатньо своєрідну роль та місце директора загальноосвітнього навчального закладу. Хтось традиційно продовжує вважати його «учителем учителів», який має право вказувати учителю, як здійснювати навчання і виховання учнів. Чи не задля цього чинні нормативні документи визначають обов’язковість поєднання посад директора школи і Голови Педагогічної ради. Чимало зусиль багато директорів (свідомо чи підсвідомо) доклали до того,щоб їх вважали певними ідолами, які мають право вершити долі учителів і дітей. Недарма автор «Звіту директора», про який йшла мова вище, наголошує на тому, що їй «ввірена школа». Достатньо велика кількість директорів постійно грають роль Попелюшки, котра вимушена постійно займатися господарськими справами, у перерві між якими має встигнути на бал... Дуже багато й таких, які, щиро бажаючи бути сучасними Сухомлинськими, вимушені вправно крутитися між батьками, відділами освіти, учителями, пожежниками, санепідемстанцією, прокуратурою та іще десятком наглядачів, щоб зберегти та утримати заклад... А ще є відповідальність та певні зобов’язання перед тими, хто їх призначив на цю посаду. Зважаючи на те, що призначення як і звільнення з посади директора залежать від волі окремих людей, то декларована багатьма директорами «відповідальність перед державою» насправді перетворюється на відповідальність перед тим, хто прийняв рішення про призначення. Із усіма наслідками, які з цього випливають. І якщо цю ситуацію не змінити за умови прихильного відношення до керівника закладу освіти особи, котра призначає його на цю посаду (незалежно від того, яким шляхом здобувається ця прихильність), автономія перетвориться в потужний чинник утвердження вищого ступеня авторитаризму. І щоб цього не сталося, мають бути вирішені хоча б дві проблеми.

Перша – делегування засновником функції призначення, звільнення та встановлення оплати праці директора загальноосвітнього закладу піклувальній раді.

Друга ― ухвалення на законодавчому рівні статусу директора загальноосвітнього навчального закладу як його менеджера, тобто людини, яка відповідає за функціонування закладу освіти у визначеному режимі, організацію освітнього процесу, кадрове, матеріальне, методичне забезпечення.

Директор закладу має щорічно звітуватися не перед міфічною, залежною від нього «громадськістю», а перед незалежною піклувальною радою не про успіхи школи, а про власну роботу, виконання своїх посадових обов’язків, рішень піклувальної ради. Така зміна рольової функції директора із «учителя-учителів» чи «начальника над учителями і учнями» на менеджера, і буде чи не найголовнішим «запобіжником» у контексті убезпечення від небажаних результатів запровадження реальної автономії загальноосвітніх навчальних закладів. Ось тоді у директора школи чи ліцею зникнуть підстави вважати, що заклад їй чи йому «ввірили» у тимчасове володіння (чи користування), а з’явиться усвідомлення того, що їх «найняли на роботу, яку потрібно виконувати та відповідати за неї не перед однією посадовою особою, а перед кількома представниками громадськості. Від того, якими будуть результати роботи, залежить оплата праці та перспективи».

По-четверте. Не менш важливе значення в цьому контексті також має відкритість роботи загальноосвітніх навчальних закладів. Переконані, що в новому Законі України «Про освіту» забезпечення відкритості має бути визначена окремими нормами, як і відповідальність за їхнє порушення. Жоден аспект функціонування закладу освіти, жодне управлінське рішення не може знаходитися поза відкритим доступом. І це не стільки інформація про проведені свята, виховні години, переможців олімпіад чи почесні звання і нагороди директора, дні народження його та заступників, а щоквартальні звіти про надходження та використання бюджетних і залучених коштів, про зміст освітніх програм, які реалізуються в закладі освіти, якість освітньої діяльності на основі функціонування внутрішніх систем забезпечення якості освіти та зовнішнього незалежного оцінювання, довідки про результати перевірки закладу контролюючими органами та інспекторськими службами. Відкритими мають бути декларації про доходи керівників закладів освіти, рішення піклувальної та педагогічної рад, в т.ч. і ті, що, можливо, не сприяють формуванню лише позитивного іміджу закладу освіти. Ось тоді буде зайвим формально-показушне звітування директора перед громадськістю, яскравий приклад якого ми бачимо, аналізуючи документ, про який йшлося вище. Натомість, споживачі та замовники освітніх послуг, реальні представники громадянського суспільства зможуть отримати повну, об’єктивну та своєчасну інформацію про результати діяльності закладу та через піклувальну раду суттєво вплинути на його роботу, що і стане, нарешті, важливим елементом упровадження реальної громадсько-державної системи управління освітою. Результатом має стати зникнення у багатьох директорів шкіл, ліцеїв, гімназій зникнення ознак зіркової хвороби, котра виявляється через симптом «Хвали себе любонько...», а українська система загальної середньої освіти отримає ефективну низову ланку системи управління нею, яка разом із автономією закладів стане важливим інструментом і результатом реформування освіти.

P.S. Щоб не давати підстав органам управління освітою після опублікування цієї статті розпочати «полювання на відьом», я видалив із своєї стіни на Fecebook прізвище директора, її коментарі та назву ліцею. З цієї ж причини не даю посилання на звіт на сайті закладу, хоч і зберігаю його у своєму архіві.

Ігор Лікарчук, доктор педагогічних наук, директор Українського центру оцінювання якості освіти.

За матеріалами: education-ua.org
Переглядів: 855 | Додав: BOSS
Форма входу
Пошук
Останні публікації
Останні теми на форумі
  • Збільшення пенсійного віку. (18)
  • Матеріали з питань ЦЗ та БЖД (1)
  • Працевлаштування та розподіл навантаження в школі (10)
  • Харчування в школі (2)
  • людська заздрість (4)

  • Важливо
    Наше опитування
    Чи будуть ближчим часом реальні реформи в середній освіті?
    Всього відповідей: 140
    Поділитися з друзями
    Теги
    Партнери
    репетиторы математики
    Статистика сайту

    Проверка тиц


    Онлайн всього: 2
    Гостей: 2
    Користувачів: 0