Головна » 2014 » Травень » 5 » Освітня криза: не сидіть просто так, думайте щось.

Освітня криза: не сидіть просто так, думайте щось.
15:21

Шановні експерти, урядовці, давайте візьмемо країни, які однозначно мають визнання у суспільно-економічному вимірі і подивимось на їхні підходи до організації освіти старшокласників. Так, мова не про університетську освіту, а саме про старшу шкільну ланку. І не про дитсадки, початкову чи основну (5 – 9 класи) школу.

Чому так? А тому, що складно віднайти країну, де б початкова школа була очевидно провальною, вже не кажучи про дитсадки різної форми. В основній школі діти також ще зберігають певну зацікавленість до навчання. А ефективність освітньої системи в цілому виявляється вкрай низькою, бо будь-яка теоретично ідеальна модель університетської освіти у масовому вимірі засохне на корені, якщо її базу складатимуть відверто слабкі абітурієнти-старшокласники.

Невже складно визнати на державно-політичному рівні, що криза української вищої освіти є масштабною і дуже серйозною проблемою останніх десятиліть. Попри окремі локальні гарні виключення. Вони ж не роблять погоди, бо відомо, що мінімум 10% населення й саме здатне досягти високих рівнів успішності, і не тільки за слабкої системної бази, а й взагалі без будь-якої.

Тому давайте подивимось на світ і візьмемо, наприклад, ту ж велику сімку – G7 - США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада ( економіку РосіїМіжнародний валютний фонд станом на квітень 2012 року зараховував до тих, «що розвиваються»). Не є проблемою знайти інформацію про систему організації навчання старшокласників у цих країнах на відповідних сторінках Вікіпедії (французьку систему пізнав власним спинним мозком під час роботи за контрактом в Алжирі). От що маємо у короткому викладі.

Велика Британія – після 16 років обов’язкової середньої освіти – профільне навчання у рамках гнучкої системи, у якій навчальний рік поділяється на триместри.

Німеччина – після 9-річної обов’язкової освіти – друга ступінь середньої диференційованої гімназійної освіти.

Італія – старшокласники проходять відповідну програму старшої середньої школи. При цьому або готуються до вступу до ВНЗ, або поєднують своє навчання з професійною підготовкою. У першому випадку випускники основної школи поступають до ліцеїв - класичних, технічних, гуманітарних, лінгвістичних та мистецьких.

Канада – у 15 років школярі здають перевідні іспити до старших класів, де старшокласники вибирають 8-10 предметів, які бажають вивчати.

Японія – навчання у вищій середній школі триває 3 роки. Існує спеціалізація за гуманітарними та природничими предметами, а також ремесла і праця.

США – старша школа (англ. highschool) — останній етап середньої освіти у США, який здійснюється з девятого по дванадцятий клас. Старшокласники можуть вибирати свої класи більш вільно, ніж раніше, лише необхідно дотримуватись тих мінімальних критеріїв для отримання диплому, які встановлює шкільна рада.

Франція – ліцей — завершальна ланка системи середньої освіти й одночасно перехідний щабель до вищої освіти. Ліцеї існують двох типів — загальної та професійної освіти. У ліцеях загальної освіти, які відкривають шлях у вищі навчальні заклади Франції, строк навчання — три роки. Відповідно до обраної спеціалізації ліцеїсти здають випускні іспити(ВАС), які мають три різновиди: з орієнтацією на літературу (L), природничі науки (S) або економіку (ES).

Другий, тобто професійний напрямок має більш вузьку спеціалізацію: природничі науки й технології сфери послуг (STT), природничі науки й промислові технології (STI), природничі науки й лабораторні технології (STL) та медико-соціальні науки (SMS). До речі, про французьких «профтехів» – тамтешні пожежники виходять на пенсію у 35 років з хорошим окладом, бо їхні посадові обов’язки передбачають не тільки щоденні силові тренування, а ще й вміння приймати термінові роди, бо у Франції у 90% таких випадків виклики надходять у пожежні частини, де є спеціальні автомобілі з усім необхідним медичним обладнанням.

Сучасна система освіти Франції остаточно утвердилася ще більше двох століть потому і на сьогодні вважається однією з найкращих у світі.Основна її особливість — доступність безкоштовного навчання для всіх в державних вищих учбових закладах країни, включаючи іноземців. Ще одна особливість освітянської системи Франції — це практично однакова якість навчання як у самій столиці Франції, так і в провінціях.До речі, суспільно-економічні умови життя пересічних громадян Алжиру (колишня колонія Франції), значно кращі, ніж в українців. Натомість, алжирська верхівка про рівень статків нашої не може і мріяти.

Я про все це до того, що є сенс звернути увагу на французькі організаційні підходи більш уважно тому, що наші дві країни знаходяться практично на одній широті і природні риси та вподобання населення дуже схожі. До прикладу, Івану Плачкову завдяки залученню профільних спеціалістів з Бордо вдалося на виноградниках Одещини налагодити виробництво вин, які мають світове визнання (торгова марка «Колоніст»). Якось почув про це від випускника ліцею, який професійно займається винами елітних марок і попробував. Тут саме собою згадалося як все мучився питанням: «Чому від будь-якого нашого вина відразу дається взнаки схильність організму до гастриту, а під час гостювання у Франції жодних тому ознак?» А вся справа у якості! Недарма, якось Патріс під час перебування зі своїми ліцеїстами на Херсонщині повертаючись з екскурсійної дегустації вин для дорослих гостей-педагогів у начебто дипломованих винних підвалах Каховського району тихенько мені в автобусі каже на вухо: «Владімір, а знаєш чому у них не виходить хороше вино? Тому, що вони на невеличку площу настягали безліч різних сортів винограду, замість профільним чином зосередитись над практичним вивченням властивостей двох-трьох сортів».

Відтак, ще й ще раз переконуюся, що досвід нашого ліцею, де елементи французької ліцейської системи знайшли широке практичне застосування прямо підтверджує доцільність уважного ставлення до їхнього досвіду організації профільної освіти старшокласників як основи відомої у світі оціночної формули: «Все, що роблять французи, обов’язково не лише якісне, а ще й елегантне». Так, нам випадає цей досвід якось втілювати в умовах 21-го навчального предмета та без триместрів, що є практично несумісним із загальносвітовими ліцейськими освітніми стандартами. Для сучасного світу давно стало аксіомою, що старша школа має бути перехідною, а тому максимально адаптивною до дорослої професійно конкретної освітньої діяльності ланкою. І у цьому контексті університети не бути єдиною перспективу людини щодо її кар’єри. Для дуже великої кількості людей не менш важливим має бути гарна технічна і різноманітна сервісна професійна підготовка базового технологічно-матеріального рівня. Звісно, що ключем до цього має бути оптимальне співвідношення між кількістю навчальних закладів цих двох соціально важливих сфер діяльності.

КІЛЬКІСТЬ - ЯКІСТЬ

Наші спроби позбутися «поганих вишів» (до речі, а як розшифровується слово виш?) відразу знаходять активних опонентів у самому університетському середовищі. І це при тому, що за точку відліку реформатори намагаються взяти реальні потреби суспільства у тих чи інших фахівцях з вищою освітою. Але ж ми при цьому робимо вигляд, що не помічаємо неадекватність навіть такого підходу реальним життєво-системним потребам, вже не кажучи про наше «перевиробництво» дипломантів вищої освіти.

Втім, потроху «крига скресає»: ось надзвичайно влучний щодо сутності цієї КОМПЛЕКСНОЇ кризової проблеми коментар з мережа Інтернет: «Petrovich- Простые вопросы. На каком уровне могут учить студентов преподаватели, которые не принимают активного участия в развитии современной науки? Как можно научить студентов, подавляющее большинство которых НЕ УСВОИЛИ ШКОЛЬНУЮ ПРОГРАММУ, НЕ МОГУТ и НЕ ХОТЯТ учиться? Пора раскрыть глаза и признать, что точно также, как у нас нет армии, а есть МО, ГШ и генералы и даже адмиралы, так и у нас нет образования и науки, а есть МОН, АН, директора, деканы, ректоры и академики. Редкие исключения только подтверждают эту закономерность».

Дійсно, початок вирішення кризи якості вищої школи полягає у приведені КІЛЬКОСТІ наших університетів до реалій життя. А тепер – УВАГА! Кількість студентських місць, а відповідно і ВНЗ має визначатись виключно тією кількістю випускників шкіл, які через чесні процедури ЗНО змогли ПРОДЕМОНСТРУВАТИ адекватне вимогам університетських програм засвоєння програми шкільної.

Де пролягає лінія відповідності? У більшості країн – це вміння правильно виконати як мінімум 50% завдань, які сформовані на шкільній програмі поглибленого профільного вивчення предметів, що відображають специфіку майбутньої професії.

А як бути у випадку, коли бракуватиме спеціалістів для суб’єктів господарювання? А так, як скрізь у країнах світу, які не стають на шлях самообману – запрошувати іноземних, але справжніх спеціалістів. У тому числі і в школи та у ВНЗ. Так дешевше, ніж намагатися «господарювати», наприклад, з учителями/викладачами, які самі не вміють правильно розв’язувати задачі чи виконувати вправи передбачені програмою для учнів/студентів. Вже не кажучи про кваліфікацію спеціалістів у життєво відповідальних сферах (почитаймо, наприклад, про рівень «професійності» групи керівництва польотами літаків Смоленського аеропорту. Ви впевнені, що наші кращі?)

Тому адекватними сучасному плину життя орієнтирами визначення кількості студентських місць, а відповідно і ВНЗ можуть бути лише результати отримані під час ЗНО і за умови, коли порогом прохідного балу будуть, аж ніяк не пресловуті 124 бали, а рівень вірогідності тупого вгадування не становитиме все ті ж 25%.

Звісно, для виходу на такий рівень використання системи ЗНО задля гідної часу суспільно-економічної самоорганізації держави нашим урядовцям потрібно свідомо і чесно відповісти на, приміром, наступні риторичні питання:

- Чи можна сподіватись на високу навчальну підготовку, коли учням/студентам не тільки завищують оцінки, а й дозволяють списувати, пропускати планові атестації, «здавати» курсові роботи та екзамени і заліки за тіньові гроші тощо?

- Чи можна кваліфікувати як педагогів та офіційних працівників держструктур людей, які для подібних оборудок мають «правильні» пояснення: «Нам що лишатися без студентів?» та «Не хочуть вчити, то хай платять!»

- Чи можна вважати за урядовців та політиків людей, які щодо цього також мають «правильне» пояснення: «А що ми можемо зробити, якщо на місцях всім так вигідно?»

- Як можна розбудувати ефективну у масовому вимірі систему закладів освіти, коли, приміром, випускниця ліцею/університету працюючи перекладачем у київському філіалі журналу «VIVA» отримує щомісяця 27 тис. гривен, а вчителя ліцею наша держава тримає на ставці менш, ніж 2 тис. гривен?

І це попри тому, що світ давно прийняв за аксіому щодо свого ставлення до вчителів Рекомендації ЮНЕСКО/Міжнародної організації праці "Про становище вчителів"1966 року щодо приділення особливої уваги заробітній платі вчителя, яка повинна відповідати значенню педагогічної діяльності для суспільства та бути співмірною із заробітною платою, що виплачується працівникам інших професій, що потребують подібної або еквівалентної кваліфікації.

Наша ж держава не лише їх ігнорує, а й робить все, щоб ми про них взагалі нічого не знали.

- Як можна домогтися гарної підготовки випускника школи без масового їх залучення до справжньої профільної освіти, ядром якої є програми поглибленого вивчення спорідненого циклу предметів?

- Чи є сенс знаючи про світовий досвід профільного навчання старшокласників у гнучких за складом групах, тобто без поділу на стабільні класи сподіватись також досягти такого оминувши етап системного запровадження профільних класів та ще й в умовах фінансової скрути?

Як-то кажуть зайнятися мріями про стрибок відразу з феодалізму до суспільства з високим соціальним захистом чи стрибнути на рівень школи формування нових знань не засвоївши по-справжньому знань актуальної епохи.

- Чи можна подолати кризу якості не міняючи нічого принципово в організації своєї життєдіяльності?

Суттєве зменшення КІЛЬКОСТІ університетів автоматично у рази підвищить мотивацію школярів до навчання по-справжньому. А далі буде справою технікизробити по-справжньому дійовими як систему вищої освіти, так і професійно-сервісної та техніко-технологічної освіти.

- Чи є розумним зберігати старі неефективні університетські «робочі місця» сьогодні, щоб у майбутньому так і не створити нові дійсно сучасні цілі сфери діяльності молоді та врешті-решт залишитися з напівпорожнім пенсійним фондом?

- Чи зрушить держава з місця цей «віз» проблем, якщо носії корисних та нестандартних думок будуть й надалі вимушені ховатись за ніки?

ЛІЦЕЙ і СТРУКТУРА

Один з недавніх постів І.Л. Лікарчука на ФБ загострив питання про те, наскільки наші ліцеї є такими не лише за назвою. Зрозуміло, що цей контекст сильно залежить від вибору нашого бачення сутності ліцейського закладу: чи це просто традиційна школа I, II та III ступенів, але із сильним педагогічним складом та з учнями, що пройшли конкурсний відбір, чи це окремий тип закладу шкільної мережі, що формується спеціально під стандарти ПРОФІЛЬНОЇ освіти старшокласників як давно робиться закордоном.

За останнього зазвичай враховують вікові особливості школярів, а тому і навчальний рік ліцею принципово відрізняється від шкільного чи університетського. Його розподіляють як за оціночними підсумками, так і за канікулами на ТРИ порції – триместри. Відтак вже структурою НР підкреслюється, що ЛІЦЕЙ – це вже не школа, але ще не університет (вектор чотирнадцятий у БІЛІЙ КНИЗІ української освіти).

У той період, коли тиск та обмеження до творчості від радянського бюрократичного чиновництва були дещо зруйновані, наш ліцей як більшість закордонних аналогічних закладів для старшокласників запрацював за триместрами. І саме у цей період своєї 25-річної історії його авторитет серед батьківської громади міста і області був найвищим.

Шкода, але зараз за триместрами може дозволити собі працювати хіба що київська школа «Афіна» . Ця школа є приватною, а тому має більше можливостей для відмови від уніфікованих підходів, що зберігаються у пострадянському форматі. Певен, що час й державним закладам надати ту розумну ступінь автономності, яка була на зорі так званої перебудови і котру так «успішно» нейтралізувало попереднє проросійське за сутністю міністерське керівництво.

Наш досвід показує, що учням старшої школи три часові навчальні «порції» (триместри) є оптимально гармонійними для їхнього віку, бо з «четвертинок» молодшої та основної школи (1 – 9 класи) вони вже виросли, а до двох «половинок» університетського віку ще не доросли. І не дивно, бо закон поступовості у розвитку живої істоти є чи не головним у природі. Крім того, і вчителі, і батьки мають у цьому віці привчати старшокласників до життя в умовах відповідальної свободи, за якої стає менше фрагментарних поточних домашніх завдань та оцінок, а зростають обсяги комплексних форм як засвоєння знань, так і його оцінювання. От, тільки теперішня структура навчального року цьому зовсім не сприяє. Застосування до школярів такої міри як до студентів, коли є лише дві підсумкові семестрові оцінки не дозволяють на таких «перегонах» вчасно внести бажані корективи.

Особливо на цьому наголошують ті наші батьки теперішніх ліцеїстів, котрі у свій час вчилися у нас за триместрами. Вони своїм спинним мозком відчули, що більша поступовість дає кращі результати та кращий психологічний стан як для учнів, так і для сім’ї. Особливо коли передбачається, що підсумки роботи кожного учня обговорюються на спеціальних підсумкових триместрових засіданнях педагогічної ради ліцею, котра у цьому випадку включає також і представників учнівського самоврядування класів та бажаючих батьків. Новітні українські ліцеї при університетах як заклади профільного навчання для старшокласників не мають лишатися поодинокими вкрапленнями у систему традиційної уніфікованої школи, що лишилась нам у спадок від імперської за сутністю радянської системи. Як можна все це полишати без подальшого розвитку і десятиліттями ухилятися від формування справжньої ліцейської мережі для потреб старшого шкільного віку, серед яких профільна освіта та вікова відповідність структури діяльності чи не головні чинники якості діяльності?

Колись Москва домоглася того, що українець ніяковів потрапляючи у місто розмовляти українською на людях. Дякувати Богу це подолано. Пора вже припинити ніяковіти від усвідомлення свого права відмовитись від російської моделі організації свого шкільного простору. Настав час конструктивно діяти, щоб як зберегти кращі надбання радянської школи (висока відповідальність вчителя за долю учня), так і запровадити перевірені досвідом демократичних країн більш сучасні організаційні стандарти. До останніх й належать ТРИМЕСТР та ПРОФІЛЬНА старша школа у складі 12-річки як такі, що більш повно враховують вікові особливості та профільні схильності учнів старшого віку, що було по суті справи просто зайвим у системі уніфікованої єдиної школи.

Звісно, що без надії на нове керівництво МОН як дійсно проукраїнський суспільно конструктивний осередок осучаснення життя України не обійтися. Пам’ятаймо, жоден громадянин не в змозі прожити поза школою, а тому у державі не може бути щось більш важливішого за ШКОЛУ. Не варто сподіватись, що носії старого радянського (тепер російського) менталітету спроможуться адекватно часу сконструювати майбутнє молоді 45-мільйонної української держави. Невже освітянська спільнота не бачить з якою «здатністю» реагують наші «фахівці» на випробування, що їх нам посилає актуальна суспільна, політична і воєнна ситуація? Чому такі сумні результати? А тому, що без профільної старшої школи по-справжньому ефективні та вправні спеціалісти є великою рідкістю. За збереження старої системи шкільної освіти так все більше й матимемо псевдоспеціалістів.

Саме з належного ставлення до навчання у стінах профільного ліцею/закладу як наслідок усі діючі у суспільстві особи стають справжніми професіоналами - спрацьовує у гарному сенсі закон інерції: добротний випускник ліцею вже не може байдикувати в університеті, бо звик вчитися по-справжньому.

Ось, актуальний у час зовнішньої повзучої агресії, приклад: хорвати, коли зустрілися з тактикою сербських бойовиків прикриватися жінками та дітьми (як наш Крим та Донбас) швидко знайшли по-людськи зрозумілу протидію. Випускали вгору світлову сигнальну ракету, що означало: через 30 сек. усі, хто вирішив залишитися довкола цієї кучки бойовиків визнаються учасниками бойових дій. Відтак "цирк" з жінками, що "захищають" людей з автоматами швидко втратив свою актуальність. Тільки ж для цього треба мати ГОЛОВУ, а без освіти по-справжньому, тобто без списування, без тіньових договорняків і т.п., цього не буває.

Для підтримки отого стану «Не сидіть просто так, думайте ЩОСЬ!» є сенс проаналізувати як пострадянська «еліта» (Лук'янченко) і як молода проукраїнська лідерська поросль (Павло Петренко) оцінюють дії заколотників Донбасу. А скільки інших пластів життєвої якості базової української громади прямо залежать від рівня шкільної освіти старшокласників, з яких потім, як з тіста пиріг, і формується у підсумку відповідна спроможність дорослого суспільства. То ж думаймо ЯКУ освітню політику варто просувати у життя, а від чого старого вже давно пора відмовитись.


 

Бєлий Володимир

За матеріалами: education-ua.org


 

Переглядів: 1102 | Додав: BOSS | Теги: криза освіти, профілізація старшої школи, доуніверситетська підготовка, старша школа, система освіти
Форма входу
Пошук
Останні публікації
Останні теми на форумі
  • Збільшення пенсійного віку. (18)
  • Матеріали з питань ЦЗ та БЖД (1)
  • Працевлаштування та розподіл навантаження в школі (10)
  • Харчування в школі (2)
  • людська заздрість (4)

  • Важливо
    Наше опитування
    Чи будуть ближчим часом реальні реформи в середній освіті?
    Всього відповідей: 132
    Поділитися з друзями
    Теги
    Партнери
    репетиторы математики
    Статистика сайту

    Проверка тиц


    Онлайн всього: 3
    Гостей: 3
    Користувачів: 0