Управління освітою на районному рівні: перезавантаження. - 20 Квітня 2015 - ФОРУМ ДИРЕКТОРІВ ШКІЛ УКРАЇНИ
Головна » 2015 » Квітень » 20 » Управління освітою на районному рівні: перезавантаження.

Управління освітою на районному рівні: перезавантаження.
11:19


Система освіти в Україні перебуває сьогодні в ситуації чергового реформування. Педагогічна громада ж вкотре має надію, що воно буде більш системним ніж попередні і реально поліпшить якість надання освітніх послуг в країні та матеріальне становище вчителів і науково-педагогічних працівників, хоча б до певного рівня самоповаги до себе як представників професії, що готує нові покоління до життя. Необхідною умовою успішності реформ є принципові зміни в системі управління освітою. Дослідження проблеми поліпшення управління освітою не мають сьогодні системного характеру, не координуються на державному рівні, не підкріплені даними моніторингових досліджень за відповідною тематикою тощо.В цій ситуації важко розраховувати на позитивні результати та ефективність розпочатих реформ.

Виходячи з викладеного вище і базуючись на результатах оn-line опитування щодо подальшої доцільності функціонування районних управлінь освіти, проведеного на «Освітньому порталі» (http://education-ua.org/ua/draft-regulations/377-rajonni-miski-upravlinnya-viddili-departamenti-osviti-slid-peretvoriti-na-servisni-tsentri-iz-materialno-tekhnichnogo-zabezpechennya-roboti-zakladiv-osviti), хочу запропонувати авторську точку зору щодо подальшої трансформації районного рівня управлінняосвітою (РУО). Нагадуємо, що 10,6 % респондентів вважають необхідним залишити РУО у нинішньому вигляді, зберігши їх традиційний статус і функції; 14,5% − позбавити їх традиційних функцій контролю; 34,2 % − ліквідувати, прибравши у такий спосіб головне гальмо розвиту освіти і абсолютна більшість 40,6 % − перетворити на сервісні центри із матеріально-технічного забезпечення роботи закладів освіти.

1. Політичний аспект

Останні роки задаю собі питання: для чого створені РУО в нашій країні? Для політичної підтримки політичних партій і організації безкінечних виборів із наперед запрограмованим результатом, чи для поліпшення системи освіти з метою надання якісних освітніх послуг населенню. Відповідь не є втішною.

Нажаль ми живемо в країні де ст.8 Закону «Про освіту», яка регламентує навчально-виховний процес і громадсько-політичну діяльність у навчальних закладах так і залишилася на папері. Розглядаючи проблему в цьому контексті слід зауважити, що головним завданням РУО і їх керівників за всі роки незалежності було не поліпшення діяльності системи освіти, а виконання політичного замовлення правлячої партії або групи осіб на певній території. Не маю морального права стверджувати, що всі керівники РУО організовували вчителів для участі в політичних мітингах і інших заангажованих акціях, що набуло зовсім одіозних форм на Сході України коли вчителі, як і інші «бюджетники» були основною кількісною масою антимайдану, але таких була абсолютна більшість. До речі, вони і зараз працюють на своїх посадах. Судячи з усього, це всіх влаштовує. Не забуду як мій давній товариш, що працює в одному із районів м. Харкова під час судової епопеї з Ю.Тимошенко, зателефонував мені із словами: «Сьогодні із РУО дали команду виставити по десять осіб від кожної школи до Апеляційного суду під виглядом «домогосподарок» для противаги пікетувальникам на підтримку Ю.Тимошенко. А поголовний «добровільний» вступ шкільних колективів до партії регіонів. КПРС в часи Радянського Союзу і та давала рознарядки на школи за принципом скільки всього прийняти, в тому числі, чоловіків і жінок тощо.

Таким чином, ми бачимо, що РУО, що є структурним підрозділом певної районної адміністрації виконують сьогодні в першу чергу забаганки її голови, а не працюють на потреби місцевої громади щодо поліпшення освітніх послуг.

Слід також зазначити, що чиновництво це «самоорганізуюча субстанція». Якщо є чиновник, то у нього має бути посадові обов’язки, повноваження, план роботи тощо. Так склалося, що не Закон України «Про освіту» визначає повноваження РУО, а кількість чиновників. Більше чиновників, більше повноважень, більше втручання у роботу навчальних закладів…

Виходячи з викладеного вище, зробимо висновок: нинішня структура управління освітою повинна бути ліквідована. Майбутнє за шкільними округами, керівництво яких повинно обиратися місцевою громадою (аналогічний зарубіжний досвід ми добре знаємо). Керівництво шкільного округу в жодному разі не повинно підпорядковуватися територіальним органам влади. Шкільні округи повинні мати чітко прописані повноваження, з урахуванням централізаційно-децентралізаційних процесів в освіті. Залучення працівників освіти до політичної діяльності у робочий час і відповідний тиск на них повинні знайти своє відображення у положеннях Кримінального кодексу України. Функція управління навчальними закладами − це функція територіальної громади, яка узурпована сьогодні районними адміністраціями.

2 . Кадровий аспект

Все просто − з кадровим свавіллям пора закінчувати.

Свого часу ми провели дослідження на прикладі Харківської області стосовно призначень керівників РУО за період після 1945 року. Результати його приголомшують, якщо період перебування на посаді керівника до 2000 року був у проміжку від 5 до 19 років, то у 2000 − 2010 роках він не перевищував 2 років. Така ситуація була пов’язана із політичною заангажованістю і з відсутністю незалежної процедури призначень. Принциповий керівник РУО і добу не протримався б на посаді, якщо не виконав би волю голови районної адміністрації. Останнім часом цей процес має слабку позитивну динаміку.

Отже, вихід шкільних округів з підпорядкування районних адміністрацій суттєво вплине на поліпшення кадрової ситуації в системі управління освітою. Вимоги до претендентів на посаду керівника шкільного округу повинні бути жорстко регламентовані нормативними документами МОНУ. Процедуру виборів потрібно прописати максимально чітко, як,наприклад, сьогодні Постановою КМУ № 726 від 05.12.2014 «Деякі питання реалізації статті 42 Закону України «Про вищу освіту» затверджені Методичні рекомендації щодо особливостей виборчої системи та порядку обрання керівника вищого навчального закладу.

Пропозиції щодо вимог до претендентів на керівні посади в сфері освіти ми неодноразово висвітлювали на «Освітньому порталі» (1. Лунячек В.Е.Призначення кадрів у сфері освіти: необхідність зміни процедури [Електронний ресурс] / В.Е.Лунячек / Освітній портал. − Режим доступу: http://education-ua.org/ua/articles/139-priznachennya-kadriv-u-sferi-osviti-neobkhidnist-zmini-protseduri 2. Лунячек В.Е. Призначення керівників у сфері освіти: потрібні зміни [Електронний ресурс] / В.Е.Лунячек / Освітній портал. − Режим доступуhttp:http://education-ua.org/ua/articles/321-priznachennya-kerivnikiv-u-sferi-osviti-potribni-zmini).

Є ще один важливий аспект зазначеної проблеми: призначення на посади районними управліннями освіти педагогічних кадрів та інших працівників навчальних закладів. Ці повноваження повинні бути надані керівнику навчального закладу, як це уже було в нашій новітній історії. Передача цієї функції знімає ще один важіль тиску на керівників навчальних закладів, суттєво зменшує і корупційну складову цього процесу, підвищуючи права і відповідальність керівників навчальних закладів.

3. Підвищення кваліфікації

Існуюча сьогодні система післядипломної педагогічної освіти, в основному, склалася наприкінці 30-х років ХХ ст. і, відповідно, є відображенням адміністративно-командної системи управління освітою, в основі якої знаходяться авторитарне відношення до керівника навчального закладу і вчителя, застарілі економічні механізми, які не відповідають вимогам часу. Після 1991 р. відбулася певна косметична модернізація цієї системи, але вона не призвела доякісних змін.

Принципово нові підходи до подальшого розвитку післядипломної педагогічної освіти пропонує проект Концепції розвитку освіти України на період 2015 − 2025 років, де у розділі 4 «Кадри, їхній професійний розвиток і соціальний статус» передбачається демонополізація й урізноманітнення системи післядипломної педагогічної освіти, зокрема, запровадження ваучера професійного розвитку учителя, який забезпечить в такий спосіб самостійний вибір місця підвищення кваліфікації.

Якою є сьогодні роль РУО в підвищенні кваліфікації педагогічних працівників? Фахівець районного методичного кабінету узагальнює надані навчальними закладами заявки та направляє їх до ОІППО. В умовах диверсифікації післядипломної педагогічної освіти ця функція РУО буде не потрібна.

Основою моделі післядипломної освіти в Україні повинна стати її демонополізація. При цьому недостатньо вивести на цей ринок структури різних форм власності в разі наявності у них ліцензій на відповідну освітню діяльність. Потрібно створити реальні умови конкуренції для досягнення найкращого результату. Справа в тому, що і сьогодні діюче законодавство дозволяє отримати ліцензію на освітню діяльність з підвищення кваліфікації не тільки обласним інститутам післядипломної педагогічної освіти, а й іншим ВНЗ (в першу чергу педагогічним), ВНЗ приватної форми власності тощо. Більш того вони такі ліцензії мають.

Коріння проблеми знаходиться у механізмі фінансування післядипломної педагогічної освіти з одного боку і в нормативних вимогах до споживачів послуг післядипломної педагогічної освіти щодо форми представлення ними результатів підвищення кваліфікації з іншого боку.

Розглядаючи фінансову складову, слід наголосити на тому, що нагальною потребою часу є ваучер. Цей документ повинен бути розроблений і затверджений сьогодні на загальнодержавному рівні. Обсяги фінансування у ньому повинні відштовхуватися від мінімальної кількості годин, що дозволить педагогічному працівнику пройти чергову атестацію. Разом із тим, якщо особою, що підвищує кваліфікацію, будуть залучені додаткові кошти для свого професійного розвитку, це обов’язково повинно братися до уваги при проходженні чергової атестації.

Однак, для суттєвого прориву в цій сфері принципової зміни фінансового механізму та поліпшення ситуації з наданням якісних освітніх послуг в Україні недостатньо. Як ми уже неодноразово наголошували, необхідним є введення залікової книжки педагогічного працівника/керівника сфери освіти − документа, де необхідно фіксувати тривалість і періодичність підвищення ним кваліфікації, результати навчання.

Форма такого документа може бути затверджена централізовано. Для поліпшення ринкової ситуації споживач послуг з підвищення кваліфікації повинен мати право отримати їх у будь-якій структурі, що надає такі послуги і має відповідну ліцензію. Таким чином, відбудеться перерозподіл фінансових потоків і поліпшення якості викладання в умовах конкурентного середовища.

Зазначене вище повинно бути відображено в певному нормативно-правовому акті. Для середньої освіти це, наприклад, може бути Положення про порядок підвищення кваліфікації педагогічних працівників у сфері загальної середньої освіти. Є цілком зрозумілим, що це нововведення не повинно суперечити чинному законодавству України в системі освіти, перш за все, Типовому Положенню про атестацію педагогічних працівників. Відповідні зміни повинні бути також внесені у Типове Положення про підвищення кваліфікації та стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів та Тимчасове Положення про підвищення кваліфікації педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів України.

Відповідні дії пропонується здійснити упродовж першої половини 2015 року для того, щоб увійти в бюджетний процес 2016 року з урахуванням напрацьованих змін. Разом із тим, значну організаційно-методичну роботу необхідно провести й на регіональному рівні управління освітою. Паралельно потрібно проводити роз’яснювальну роботу з педагогічною громадськістю, як у засобах масової інформації, так і на рівні органів управління освітою. Кожен працівник галузі повинен знати про нові можливості й права.

4. Атестація педагогічних працівників і керівних кадрів

Алгоритм проведення атестаціїпедагогічних працівників і керівних кадрів сьогодні прописаний у Типовому Положенні про атестацію педагогічних працівників. Згідно із зазначеним Положенням основний тягар проведення атестаційної експертизи лягає безпосередньо на загальноосвітні навчальні заклади.

На рівні РУО відбувається атестація на відповідність займаній посаді керівних кадрів навчальних та інших закладів, методистів районних (міських) методичних кабінетів (центрів), працівників районних (міських) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби системи освіти (далі - працівники районних (міських) кабінетів (центрів)), завідувачів та консультантів районних психолого-медико-педагогічних консультацій, педагогічних працівників навчальних закладів і установ, у яких не створено атестаційні комісії та осіб, які призначаються на посади керівників загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів. Відбувається також присвоювання кваліфікаційної категорії «спеціаліст вищої категорії», педагогічних звань тощо.

Ми можемо розцінити таку ситуацію як наявність у РУО додаткового важеля для того, щоб школи були «слухняними». При такому підході головним чинником під час атестації не завжди є професійна складова. Дуже часто це політична або фінансова лояльність, особистісні вподобання тощо. За час своє тривалої кар’єри в системі освіти прикладів можу навести десятки.

Що ж робити в цій ситуації? Принципово міняти підходи. Частину функцій, що стосуються присвоювання кваліфікаційної категорії «спеціаліст вищої категорії», педагогічних звань тощо передати навчальним закладам, створивши відповідний механізм, який передбачав би можливість залучення до складу атестаційних комісій певних експертів для встановлення чи підтвердження зазначених звань та категорій тощо.

Щодо атестації керівних кадрів та інших специфічних категорій, то потрібно створювати мережу незалежних атестаційних агенцій, які будуть здійснювати зазначений процес на високому професійному рівні, із залученням компетентних фахівців, на основі спеціально розроблених технологій. Крім того, повністю згоден із тими авторами, які наголошують на необхідності отримання вчителем ліцензії на здійснення освітньої діяльності. Проведення цієї роботи також може бути доручено незалежним агенціям. Необхідною умовою цієї процедури повинно бути створення прозорого антикорупційного механізму. Інакше знову корупція тільки в новому обличчі.

Таким чином, діяльність з організації атестаційного процесу на другому рівні, якою в сьогоднішніх умовах опікується РУО буде поза межами компетенції шкільних округів.

5. Науково-методична робота

Районні управління освіти через районні методичні кабінети (РМК) вирішують низку питань, пов’язаних із організацією науково-методичної роботи в навчальних закладах. В свою чергу РМК працюють з ОІППО. В той же час, реаліями сьогодення є те, що абсолютна більшість семінарів, які плануються РМК РУО відповідають тематиці, яку самі ж навчальні заклади і запропонували. Крім того, як організаційна, так і фінансова складова лягають на навчальний заклад. Цілком логічно виникає питання: в чому ж методична допомога?

Крім того, ми весь час декларуємо, що педагогічна наука повинна прийти нарешті в практику. Але вона ніколи не прийде туди через ОІППО. Це може статися тільки через університетську науку, за умови відміни монополії ОІППО на контроль за експериментальною діяльністю і організацію «наукообразних» проектів. В цьому контексті реформування потребує і науковий пошук здобувачів наукових ступенів з педагогіки.

З нашої точки зору, достатньо залишити координаційні методичні центри на регіональному рівні, що не повинні мати контролюючих інспекторських функцій, які фактично сьогодні існують. Їх основне завдання є координація роботи і надання інформації навчальним закладам із широким використанням сучасних інформаційних технологій, проведення інформаційно-методичних заходів тощо.

Знов таки, очевидно, що при такому підході вчителі й навчальні заклади тільки виграють, бо отримують не тільки більш якісні послуги за рахунок конкуренції, а й право їх вибору.

6. Робота з обдарованими дітьми

Розглянемо роль РУО в роботі з обдарованими дітьми, яка теж є формально централізованою діяльністю. Частина цієї роботи проводиться через певні конкурси. Не будемо аналізувати їх кількість і якість, це не є метою цього матеріалу. Ще 5 років тому рішення щодо участі у таких конкурсах як Міжнародний природничий інтерактивний конкурс «Колосок», Міжнародний конкурс з інформатики «Бобер», Всеукраїнський інтерактивний конкурс «Кришталева сова» , Міжнародний учнівський конкурс юних істориків «Лелека», Всеукраїнська українознавча гра «Соняшник», Міжнародний математичний конкурс «Кенгуру», Всеукраїнський учнівський фізичний конкурс «Левеня» та ін. приймав сам навчальний заклад. Він самостійно надсилав заявку до оргкомітету конкурсу і здійснював всі необхідні дії.

Разом із тим, останнім часом кількість осіб, що будуть брати участь, збір коштів для забезпечення участі в конкурсах регламентується РУО. Такий підхід є не просто недоцільним, а й абсурдним.

Щодо конкурсу-захист науково-дослідницьких робіт МАН, перший етап якого проводиться на районному рівні, то вразі потреби він може проводитися і на рівні шкільного округу. Тільки конкурсна комісія буде створюватися не фахівцями РУО, а представниками методичних об’єднань тощо.

Крім того, РУО організовує участь у низці кон’юнктурних конкурсів з псевдо виховної роботи. В тому числі, це конкурси під патронатом депутатів від певних політичних сил, які організовують їх для особистого PR. Все це лягає тягарем на плечі вчителів і не працює на поліпшення навчально-виховного процесу.

7. Оцінювання якості освіти

Останнім часом ми багато говоримо про необхідність надання якісної освіти. Відповідно робимо і акцент на оцінюванні її якості. При подальшій реалізації політики в області оцінювання, яка сьогодні реалізується в Україні роль РУО в цьому процесі є умовною. Існуючі центри оцінювання якості освіти повинні сьогодні відштовхнутися від орієнтації на проведенні ЗНО і розвиватися далі. Їх складовою частиною повинні стати потужні структури, які будуть на науковій основі проводити моніторингові дослідження якості освіти для прийняття виважених управлінських рішень. При збільшенні функцій такі центри повинні бути створені у кожному регіоні, а не мати міжрегіональний характер. Можливо, центри моніторингу освіти доцільно розглядати як окремі самостійно існуючі структури.

8. Матеріально-технічне і фінансове забезпечення

Розподіл фінансових потоків через субвенцію на формульній основі буде нівелювати фінансово-розподільчу діяльність РУО (часткові зрушення в цьому напрямі почалися). Нажаль, зараз не розроблена формульна модель доведення коштів субвенції до кожного навчального закладу. Кошти розподіляються централізованими бухгалтеріями, а фактично керівниками РУО. Навчальні заклади повинні працювати в умовах фінансово-господарської самостійності, як це знову таки було у нашій новітній історії. Разом із тим, на регіональному рівні потрібно створити потужні стабілізаційні фонди на випадок форс-мажорних обставин.

9. Загальні висновки

Ми розглянули далеко не всі аспекти діяльності РУО. Наприклад, їх діяльність щодо залучення вчителів у свій особистий час до привітань / поздоровлень літніх людей в мікрорайонах від імені конкретного депутата та ще багато чого, що нормальною логікою пояснити не можна.

Однак, розглянувши основні напрями роботи РУО сьогодні, і в контексті запропонованої нами перспективи, ми фактично довели, що вони повинні бути трансформовані в зовсім інші структури сервісного спрямування.

На мою думку, це сервісний центр на рівні шкільного округу. Керівника округу вибирає місцева громада на базі шкіл округу. Як виключення, керівника округу можна призначити на нетривалий період до проведення виборів. Разом із тим, апарат сервісного центру на рівні округу повинен призначатися виключно виходячи із професійної компетентності претендентів і не залежати від забаганок керівника. У складі центру повинні бути консультанти з кадрових, фінансових, матеріально-технічних питань тощо. Їх головне завдання надати максимальну консультаційну допомогу керівнику навчального закладу.

Ми добре розуміємо, що для подібних перетворень потрібен час і зміна психології. В процесі їх проведення будуть виникати численні питання для вирішення. Основне: як же ми не розвалимо систему без жорсткого контрою? Хто буде відповідати за проведення атестації навчальних закладів? Хто буде затверджувати робочі навчальні плани? Але це тема для іншого матеріалу. Нагальною вимогою часу є початок експериментальної перевірки запропонованої моделі на базі декількох регіонів України.

Разом із тим, запровадження таких принципових змін можливе лише в комплексі із структурними змінами в управлінні освітою на регіональному рівні.

Вадим Лунячек, доктор педагогічних наук, професор, начальник Головного управління освіти і науки Харківської ОДА у 2006 − 2007 рр.
За матеріалами: education-ua.org
Переглядів: 1278 | Додав: BOSS | Теги: управління освітою. районні відділи, реформи в освіті
Форма входу
Пошук
Останні публікації
Останні теми на форумі
  • Навантаження адміністрації (2)
  • Матеріали з питань ЦЗ та БЖД (0)
  • Навчання учнів 11 класу у травні 2016 року (0)
  • Хто затверджуе положення про Раду навчального закладу. (1)
  • Активні канікули (2)

  • Важливо
    Наше опитування
    Чи будуть ближчим часом реальні реформи в середній освіті?
    Всього відповідей: 120
    Поділитися з друзями
    Теги
    Партнери
    репетиторы математики
    Статистика сайту

    Проверка тиц


    Онлайн всього: 4
    Гостей: 4
    Користувачів: 0