Головна » 2010 » Квітень » 8 » Директор школи Іван Гончаренко: «Ми говоримо учням: «Якщо у вас сьогодні немає часу або настрою, можете не виконувати домашнього завдання"

Директор школи Іван Гончаренко: «Ми говоримо учням: «Якщо у вас сьогодні немає часу або настрою, можете не виконувати домашнього завдання"
18:50

Нещодавно в Києві відбулася тринадцята Міжнародна виставка навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні—2010», на якій було представлено близько 500 учасників. Одночасно тут проходило й представлення проекту «Педагоги-новатори України», який проводять Академія педагогічних наук, Міністерство освіти й науки та Всеукраїнський науково-практичний журнал «Директор школи, ліцею, гімназії». Цього разу педагогічна громадськість країни знайомилася з інноваціями заслуженого працівника освіти України, дійсного члена Міжнародної академії біоенерготехнологій, директора Полтавської середньої школи №13 Івана Гончаренка. До речі, у листопаді минулого року «Вечірка» уже розповідала про цю людину, котра багато в чому випереджає час. Тоді навчальні заклади України саме були закриті на тритижневий карантин, однак у Полтавській школі №13 заняття йшли повним ходом...


«У класах, які обробляються кварцом, захворюваність на ГРВІ зменшується у шість (!) разів»


Поява публікації в газеті «спровокувала» лавину перевірок у школі з боку місцевих контролюючих органів. Природно, вони приходили не за тим, щоб перейняти передовий досвід і надалі зустрічати карантини без шкоди для навчального процесу. Чиновників цікавило інше — чи не відбувається «опромінення» дітей при використанні ртутно-кварцових ламп, які застосовуються в класах для знищення вірусів? І на якій підставі директор заявляє про те, що учні його школи могли б відвідувати заняття навіть у пік захворюваності на ГРВІ?
— До безглуздих перевірок і причіпок я звик, — посміхається Іван Дмитрович. — Тому ніколи не звертаюся по допомогу до вищестоящих органів. Зазвичай, прошу не заважати.
— Ваші пояснення задовольнили перевіряльників?


— Але ж усе й так очевидно! Адже ми проводимо кварцювання у класах строго з п’ятої до шостої години ранку, коли в школі нікого немає. Воно «покладено» на комп’ютерну програму, — яка сама, без втручання людини, вмикає й вимикає лампи. О сьомій годині з’являються прибиральниці, що до восьмої, тобто, до початку занять, роблять вологе прибирання класних приміщень і провітрюють їх. За цей час віруси повністю гинуть. А де найчастіше відбувається зараження вірусами? У місцях найбільшої їхньої концентрації. За нашими спостереженнями, імовірність «підчепити» хворобу в коридорах або в їдальні мінімальна, тому там немає сенсу встановлювати ртутно-кварцові лампи. Зате в класах, які обробляються кварцом, захворюваність дітей на ГРВІ зменшується у шість (!) разів. Так навіщо, скажіть, нам уводити карантин? До подібних питань слід підходити індивідуально. А так вийшло, що багато наших учнів, перебуваючи на карантині, заразилися вдома або у громадських місцях, де проводили вільний час, що з’явився. В інших же школах, наскільки мені відомо, діти почали масово хворіти, повернувшись у класи після карантину.
— По-моєму, маючи таку потужну комп’ютерну базу й багаторічні напрацювання, ви взагалі могли б давно перейти на дистанційне навчання...
— Так, під час карантинів ми не перериваємо навчального процесу. Але знаєте, що найскладніше в цьому? Вести педагогові урок на телекамеру, не бачачи дитячих очей. Хоча дітям така форма навчання подобається. Вони говорять, учителі не відволікаються на зауваження, на додаткові роз’яснення для тих, хто чогось не засвоїв. Тобто, на уроки витрачається менше часу, вони проводяться динамічніше. А коли щось незрозуміло, учень може «відкрутити картинку» назад. Те ж саме можна зробити й під час підготовки домашніх завдань.
До речі, навчання ми ведемо за допомогою потокового відео. Як його зробити, я відшукав в одному описі в Інтернеті французькою мовою. І тепер, щоб переглянути урок, не треба чекати завантаження файла, що іноді займає багато часу. «Картинка» з’являється, як тільки вмикається комп’ютер. Останнім часом ми придбали найсучаснішу цифрову відеокамеру, тому якість зображення стала ще кращою.
— Мені відомо, що розроблені вами програми дозволяють не тільки навчати дітей, але й виставляти їм оцінки в режимі реального часу, що виключає заниження або завищення їх учителем. Але, вибачте, де гарантія знань? Адже вдома дитина може скористатися підказкою батьків, відшукати відповідь у підручнику...
— Це не забороняється. Більше того, у нашій школі дуже ліберальне ставлення до підготовки домашніх уроків. Ми говоримо учням: «Якщо у вас сьогодні немає настрою або часу, можете не виконувати домашнього завдання. Якщо завтра не зможете — теж нічого страшного. Головне — аби ви впоралися з ним на кінець семестру». Треба розуміти: для старшокласників хімія або фізика — не головне. Головне для них у цьому віці — увага протилежної статі. А знання перевіряються за допомогою класних або директорських контрольних, і в цих випадках отриманий бал множиться у певну кількість разів. Але найважливіший для мене показник знань учнів — їхні призові місця на олімпіадах. Переможців предметних олімпіад у нас завжди більше, ніж у будь-який іншій середній школі міста й навіть більше, ніж у спеціалізованих школах, гімназіях, ліцеях. І практично щороку наші вихованці беруть участь у все-українських олімпіадах.

«За семестр кожен учень має з півсотні оцінок з основних предметів»
57-річний Іван Гончаренко мав у минулому досить успішний досвід створення ліцеїв у Красноярському краї Росії й у Полтаві. І коли йому довелося очолити середню школу в спальному районі обласного центру, він вирішив застосувати всі свої попередні напрацювання на тій базі, що йому дісталася в спадщину. «Знаменитий педагог Віктор Шаталов давно стверджував, що ліцеї й гімназії не потрібні. І я ось уже дванадцять років доводжу: у звичайній середній школі, за убогого державного фінансування, можна вчити дітей за найсучаснішими методиками і технологіями на найвищому рівні», — говорить Іван Дмитрович.
— На жаль, навіть учасники круглого столу, з якими ви спілкувалися під час представлення свого проекту, не завжди вловлювали суть того, про що йшлося. Але ж це люди передових поглядів, як я розумію. Так що забезпечити всю Україну розробленими вами комп’ютерними програмами, про що ви мрієте, навряд чи вдасться...
— Знаєте, коли мені говорять, що в сільських школах дотепер немає Інтернету, я запитую: «Невже в наших селах немає мобільних телефонів?» Адже все елементарно — досить підключити комп’ютер до телефону, щоб мати вихід у світову мережу. Потрібно всього лише захотіти щось зробити. На жаль, бажання щось змінювати на краще в керівників системи народної освіти з’являється дуже рідко. Здавалося б, уже все зроблено іншими, нічого не треба придумувати, залишається тільки скопіювати, приміром, наш досвід (до речі, ми вже десять років практикуємо домашні завдання через Інтернет). «Нам це не потрібно, це занадто складно для нас», — чую я від багатьох, хто знайомиться з моїми розробками. А складність полягає тільки в одному — немає людей, готових взяти на себе відповідальність за впровадження й підтримку в робочому стані комп’ютерних систем. Тому наша школа — єдина не тільки в Київському районі Полтави, не тільки в Полтаві, але, думаю, і в Україні, де можливості комп’ютера використовуються максимально.
— Але ж не всі директори можуть складати комп’ютерні програми, нескінченно вдосконалюючи їх, не всі, як ви, користуються іноземною літературою, читаючи її в оригіналі.
— Я знаю одне — не можна залишатися у вчорашньому дні. До речі, на одну з навчальних програм я написав понад чотири десятки версій, поки вона мене, нарешті, влаштувала. І з хакерами, які постійно норовлять зламати паролі навчальних програм, доводиться боротися, створюючи нові захисти. Зараз, начебто, всі вони надійно працюють. А одного часу мої учні намагалися перехитрити мене, виконуючи домашні завдання за когось, спеціально з помилками. Тепер такого немає — кожен одержує домашнє завдання під певним кодом...
— Завдяки саме цій програмі в школі вдалося викорінити списування...
— Списують тоді, коли дається одне завдання на всіх. А тут — жодного повторення на цілий клас! Розроблена мною комп’ютерна програма може створити кілька сотень варіантів завдань до будь-якої теми з будь-якої шкільної дисципліни. Зазвичай ми відправляємо учням через Інтернет три кодових завдання. Але виконувати всі три не обов’язково. Якщо школяра задовольняє оцінка за виконання першого завдання,яку він відразу бачить на екрані монітора, далі вже можна нічого не виконувати. Але якщо учень хоче мати вищу оцінку або ж просто закріпити знання, перевірити себе, він виконає всі три завдання, а вже комп’ютер виставить в електронний журнал найвищу. За семестр у кожного старшокласника набирається з півсотні оцінок з основних предметів.
— Коли дванадцять років тому Іван Дмитрович прийшов у нашу школу й подивився на комп’ютери, які в нас тоді були, він здивувався, — пригадує заступник директора з навчально-виховної роботи Неля Грачова. — І відразу, засукавши рукава, прийнявся створювати такі речі, про які ми навіть не підо-
зрювали. Наприклад, за допомогою якоїсь програми видав розклад уроків для учнів і вчителів у… чотирьох площинах. У них раціонально розподілені навантаження, враховані можливості кожного педагога. Висновки про нашу роботу теж робила комп’ютерна програма. Вона відзначала навіть те, наскільки вчителеві вдався той або інший урок. Це здавалося фантастикою. Зараз мої колеги самі користуються комп’ютерною програмою при складанні характеристик на учнів. Це швидко й дуже зручно. Здається, для Івана Дмитровича не існує нерозв’язних проблем. Він є не тільки генератором нових ідей, але й їх реалізатором. Для нього важливо, щоб усе виконувалося раціонально й ефективно. У нашій школі все наповнене електронікою: установлено систему відеоспостереження в класах, навколо школи й у коридорах, що дозволяє директорові в будь-який момент побачити зі свого кабінету, де що діється, а у випадку конфліктних ситуацій неупереджено в них розібратися. Самі по собі в потрібний час спрацьовують не тільки ртутно-кварцові лампи, але й звичайні лампочки в коридорах, дзвінки на уроки й з уроків, музичний фонтан у коридорі, подача води в туалети... А нещодавно Іван Дмитрович «реанімував» фізичні розминки для учнів молодших класів на перерві — під
відеозапис. Дітки, повторюючи рухи слідом за віртуальним тренером,
дуже стараються, адже їх у цей час знімає камера...

«Якщо є голова на плечах, мати гроші не обов’язково»
Робочий день Івана Гончаренка триває ледь не добу. Зі школи він часто йде вже за північ. Адже він у ній не тільки директор, учитель фізики, але й майстер на всі руки. Якщо треба щось полагодити — бере у руки паяльник, а якщо з’являється необхідність удосконалити навчальний процес — сідає за комп’ютер. Завдяки такій універсальності вдається заощаджувати величезні гроші та йти поперед усіх. «Якщо є голова на плечах, мати гроші не обов’язково», — зазвичай віджартовується Іван Дмитрович, коли його запитують, де він бере кошти на втілення своїх сміливих ідей.
Звичайно, йому нелегко. Для того, щоб мати власну думку, відстоювати особисті переконання, не підкорятися безглуздим директивам і розпорядженням, потрібна мужність. Йому не дозволено, наприклад, приймати на роботу людей без педагогічної освіти, однак Гончаренко високо цінує майстрів, тому в його школі діти творять під їхнім керівництвом. Дівчатка й хлопчики, розвиваючи свої таланти, створюють справжні шедеври з кераміки й бісеру — те, чому вчать тільки в колегіумах. Вони створюють власні передачі на шкільному телебаченні, їхня програма «Класний світ» регулярно виходить на міському телеканалі, її ж можна подивитися в Інтернеті.
— Іване Дмитровичу, для мене не секрет, що в навчальному процесі ви застосовуєте сугестію, і багато в чому саме цим пояснюєте глибокі знання своїх учнів. Але ж це заборонено...
— Я є автором системи сугестивної освіти, і скільки років використовую сугестію (дослівне значення цього латинського слова означає «навіювання»), стільки й шукають у цій методиці крамолу. Тільки ще ніхто не довів її негативного впливу на психіку людини. Про суть застосовуваного мною підсвідомого впливу на учнів і на педагогів я багато й відверто пишу в педагогічній пресі, літературі, однак далеко не всі готові це сприйняти. Але факти говорять самі про себе. Якщо, скажімо, набрати клас найвідсталіших дітей й застосувати до них сугестію, то дуже скоро не менше трьох з них стануть відмінниками. Більшість вийде в «середняки». І лише один-два залишаться на колишньому рівні, що говорить про їхню глибоку розумову відсталість. У нашій школі групи учнів одночасно освоюють три іноземні мови — англійську, німецьку і французьку. При цьому вони вільно розмовляють ними вже через місяць-півтора. За один урок діти запам’ятовують до шестисот іноземних слів. Так, скажіть, навіщо витрачати багато років на вивчення іноземних мов у школі, а потім в інституті? Чи раціонально це? Ось чому мені не подобається рішення Міносвіти про перехід на дванадцятирічну програму навчання. Кількість і якість знань від цього не зросте. Майбутнє педагогіки я бачу за оптимізацією навчального процесу. Хоча усвідомлюю, що побачити таке навряд чи доведеться.

За матеріалами www.vechirka.pl.ua 

Прикріплення: Картинка 1
Переглядів: 1448 | Додав: BOSS | Теги: досвід шкіл, директор школи, передові школи, кварцування шкіл
Форма входу
Пошук
Останні публікації
Останні теми на форумі
  • переведення директора на посаду вчителя (2)
  • Збільшення пенсійного віку. (22)
  • Зменшення кількості предметів у школі (10)
  • Харчування в школі (5)
  • Електронні системи - журнали, щоденники - в школі (6)

  • Наше опитування
    Чи будуть ближчим часом реальні реформи в середній освіті?
    Всього відповідей: 172
    Партнери
    Статистика сайту


    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0