Головна » 2011 » Лютий » 11 » Проект реформи вищої освіти: Між Європою та СРСР

Проект реформи вищої освіти: Між Європою та СРСР
00:06

Нові законодавчі ініціативи у галузі вищої освіти мають дуже суперечливий характер, перетворюючи освітню реформу, яка назріла вже давно, на незрозумілий гібрид норм сучасності та минулого. Їхнє впровадження ще більше заплутає ситуацію і віддалятиме Україну від освітнього процесу розвинутих країн.

У черзі запропонованих новою владою програм реформ особливе місце займає підготовлений Міністерством освіти і науки проект нового закону Про вищу освіту. Він викликав бурхливу реакцію як серед представників "цільової аудиторії" (це вилилося у численні акції протесту студентів), так і серед громадських активістів та чиновників (навіть заступник голови Адміністрації Президента Ганна Герман виступила з різкою критикою законопроекту).

Що ж викликало таку бурхливу реакцію у суспільстві? Чому закон про освіту став темою, що за суспільною реакцією наблизилась до сумно відомого Податкового кодексу?

Закон, що запізнився

Загалом новий закон Про вищу освіту в Україні треба було приймати вже давно, а суспільні реформи розпочинати у царині освіти, оскільки саме освічені, належно підготовлені, кваліфіковані кадри повинні бути основою для будівництва якісно нового суспільства. Приклади "азійських тигрів" сучасності свідчать: успішна суспільна трансформація закладається саме у розвитку освіти.

Навряд чи 20 років незалежності можна зарахувати як успішні в розвитку української вищої освіти. Україна за радянських часів мала досить непогану базу у сфері технічної, природничої та медичної освіти. Складнішою була ситуація у гуманітарній царині, де раніше домінував лише догматичний марксистський підхід. Але у будь-якому випадку, напрацювання минулих років можна було з успіхом використати для створення сучасної освітньої моделі.
Однак тоді Україна пішла зовсім іншим шляхом. Фактично 20 років у нас розбудовується система освіти, що спрямована на заробляння грошей, а не на підготовку високопрофесійних кадрів. Екстенсивний ріст кількості ВНЗ (серед яких лише університетів на цей час нараховується 197) призвів до знецінювання самої ідеї вищої освіти.

Значна частина новітніх приватних вищих навчальних закладів займається не освітою, а її профанацією. Часто підготовка студентів не підкріплюється ні викладацькими кадрами, ні навчальною базою, ні, навіть, приміщеннями для проведення занять.

Те, що з українською вищою освітою складається катастрофічна ситуація, розуміли всі. Зокрема, вітчизняні роботодавці з великою насторогою ставляться до дипломів українських вузів, а топ-менеджмент великих компаній переважно складають випускники іноземних навчальних закладів. Саме навчанню за кордоном для своїх дітей надають перевагу представники української еліти.

Тож змінювати систему потрібно. Але що ж пропонують нам урядовці?

Суперечливі зміни

У процесі вивчення міністерського законопроекту не полишає думка, що він став результатом тривалого змагання авторів із численними внутрішніми перепонами, а тому має половинчастий та формалістичний характер. Фактично жоден "гордіїв вузол" освіти законопроект не розриває.

Зокрема, це видно з того, як у документі передбачено вирішити проблему величезної кількості сумнівних університетів. Замість системи рівнів акредитації (які надавалися волюнтаристським способом освітніми чиновниками) вводиться поділ вищих навчальних закладів на: 1) класичний університет (не менш як 10 тис. студентів, що навчаються за не менше як 8 галузями освіти); 2) профільний університет – відповідно 6 тис. студентів, 4 галузі освіти, 3 наукові спеціальності; 3) академію - відповідно 3 тис. студентів за 1-2 галузями освіти.

Однак не зрозуміло, що означають в даному випадку поняття "класичного" та "профільного" університетів. Загалом "класичний" університет – це не показник кількості студентів або напрямків навчання. Це традиційна для Європи форма вищої освіти.

Найважливішими ознаками таких вузів є, зокрема, високий рівень підготовки фахівців, можливість одержання студентами базових знань у різних галузях науки за оптимального поєднання точних, природничих і гуманітарних дисциплін, проведення фундаментальних досліджень і т.д. Це не просто більший вуз. Це вуз, що будується на поєднанні традицій класичної європейської освіти та сучасної наукової діяльності. Усе це у новому законопроекті не відбивається.

Приєднання України до т.зв Болонського процесу, який мав би включити нашу державу у єдине європейське освітнє поле, спонукало українську владу до численних освітніх реформ, серед яких було і введення єдиного незалежного тестування для випускників шкіл, а також перехід вищих навчальних закладів на модульно-рейтингову систему оцінювання знань студентів. Цілком логічним було б, якби новий закон Про вищу освіту став би завершальним етапом проведення цих реформ, та закріпив би остаточно всі необхідні для освітньої євроінтеграції норми.
Однак у реальності новий законопроект не наближає нас до Європи, а суттєво віддаляє, що, знову ж таки, зумовлене загальною непослідовністю документа.

Зокрема, законопроект передбачає остаточний перехід до двоступеневої освітньої моделі, яка складається з двох основних освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр і спеціаліст.

Однак, як і раніше, автори законопроекту не вважають рівень бакалавра повною та завершеною вищою освітою, що, фактично, нівелює значення такої освіти. З одного боку, законопроект передбачає введення у нас традиційного для Європи наукового ступеня "доктора філософії" (PHd), однак і тут виявлено непослідовність, оскільки зберігається традиційний за радянських часів ступінь "доктора наук", що перетворює реформу на незрозумілий гібрид сучасності та минулого.

Також законопроект передбачає передачу права на присвоєння вчених звань та наукових ступенів від Вищої атестаційної комісії (до речі, ця структура була ліквідована нещодавньою адміністративною реформою Президента, але негайно відновлена у формі структурного підрозділу Міносвіти) до вчених рад вищих навчальних закладів, що цілком відповідає європейським традиціям. Але у підсумку контроль за процесом зберігається за міністерством. Закон не спрощує процедуру нострифікації іноземних дипломів в Україні, що виключає можливості для повноцінного залучення іноземних викладачів.

Нарешті, законопроект ліквідує матеріально-фінансову базу для студентського самоврядування, що також мало в’яжеться із європейськими традиціями.

Водночас документ включає низку одіозних норм, серед яких можливість корегування плати за навчання для студентів-контрактників із врахуванням інфляції, фактичне скасування вимоги навчання державною мовою.

Здійснити нездійсненне

Отже, незважаючи на всю масштабність та амбіційність, остання реформа у галузі вищої освіти в Україні поки що виявляється такою ж обмеженою та непослідовною, як і всі інші реформаційні ініціативи нової влади.

Бажання всидіти на двох стільцях, поєднати непоєднуване, забезпечити задоволення потреб усіх "потрібних" груп – усе це перетворило законопроект Про вищу освіту на одіозний документ сумнівного значення.

Насправді, реформа вищої освіти повинна передбачати: 1) повне приведення системи освіти до європейських зразків без винятків та обмежень; 2) різке підвищення вимог до освіти; 3) збільшення автономії вузів у цілому ряді питань за зменшення бюрократичного втручання у безпосередній навчальний процес.

Однак на даний момент залишається питанням, чи наважиться хтось реалізувати реформу у такому обсязі та з таким наповненням.

Петро Олещук, політолог

Переглядів: 1828 | Додав: Tatjana | Теги: ВУЗ, закон україни про вищу освіти, проект закону україни про вищу осві, вища освіта
Форма входу
Пошук
Останні публікації
Останні теми на форумі
  • переведення директора на посаду вчителя (2)
  • Збільшення пенсійного віку. (22)
  • Зменшення кількості предметів у школі (10)
  • Харчування в школі (5)
  • Електронні системи - журнали, щоденники - в школі (6)

  • Наше опитування
    Чи будуть ближчим часом реальні реформи в середній освіті?
    Всього відповідей: 172
    Партнери
    Статистика сайту


    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0