Головна » 2011 » Січень » 31 » Школа: карикатурні лики

Школа: карикатурні лики
20:44

Нова модернізована школа є прагматичним шляхом для більшості педагогів та населення до більш вигідного життя. Заради цього треба набратися духу, щоб перебороти тих в освіті, кому є вигідним теперішній її архаїчний стан

Я не знаю, кто ВЫ есть,
И какой несете крест,
Обернитесь, Я здесь.

Константин Меладзе

Одним з елементів культури суспільства акцентного типу є жанр КАРИКАТУРИ. Втім, вона здатна спрацювати лише на фоні того життєвого потоку, котрий несе в собі РЕЧІ СЕРЙОЗНІ. Для освітнього співтовариства найбільш актуальним є узгодження сенсу існування національних систем освіти у контекст сучасного життя світу без кордонів. Просвіта по-справжньому є ОСВІТНЬОЮ якщо вона здатна на адекватність до трендів сучасного глобально світу. Наша проблема у тім, що пострадянський тип школи замість відповідати на виклики часу всього лише намагається справити враження. Ми тримаємося стандартного набору фраз: як у шоу-бізнесі, щоб люди прийшли на концерт, а у школі, щоб батьки привели дітей. Втім, для більшості українців (батьки, діти, вчителі – викладачі ВНЗ та інші) питання доцільності зусиль у резонанс до тенденцій глобального розвитку не здається гідним уваги.

Болонський процес: чи не зайвий для українців?

Більшість наших ректорів прийняла положення Болонського процесу до втілення "з під палки". Тому-то весь час звучать критичні репліки щодо доцільності такого для нашої освітньої традиції. Системно-глибокої критики, котра би у "пух і прах" розгромила ідеї Болонського процесу не має, а от окремі випади – скільки завгодно. Головним є ТЕ твердження, що фундаментальна складова вищої освіти у країнах старої Європи вихолощена в угоду вузько технологічної, а наша радянська традиція була взірцем науково-фундаментальної підготовки студентів.

У той же час замовчується, що зростання прагматичної ролі освіти ніколи не перекреслювало значимість науково-фундаментальних досліджень. Зазвичай світ прагматично враховує, що до фундаментальних досліджень здатен далеко не кожен член університетського співтовариства. Крім того, до справжньої фундаментальної науки не підступитися за дешево, як і неможливо якісно підготувати технологічного спеціаліста "на пальцях" – потрібен недешевий "конвеєр" по оновленню навчальних лабораторій адекватним часу технологічним обладнанням. А у нас і на таке грошей катма. Тому-то й розплодили ми безліч факультетів з тих спеціалістів, котрих можна якби вчити й "на пальцях" – дошка та крейда чи монітор комп'ютера. От, тільки таке навчання є компілятивним та більше, ніж ерзац-знань дати не в змозі. На учня та студента дивляться як на валізу, до якої треба запхнути якомога більше формальних знань про науку. Єдина наша гордість у тім, що йдеться про фундаментальні щодо науки відомості. От, тільки відомості не здатні гарантувати актуальної часу компетентності. Явною ознакою неправильно організованої освіти є той факт, що у нас СПИСУВАННЯ є неофіційною нормою, а "там" схильних списати чи поставити фальшивий залік студента/викладача відлучають від освіти у прямому сенсі з відповідним тому асоціальним статусом. Якраз саме зусилля до створення єдино ПОРЯДНОГО освітнього простору і є основою Болонського процесу.

У нас ЦЕ виділяти не вигідно: студентських бюджетних місць вже чи не більше, ніж всього випускників шкіл, а вишам все мало!!!

Бродить привид по Вкраїні

Цим ПРИВИДОМ є глобально відоме: "Світ не тільки тісний, але й дедалі відкритий". По Вкраїні бродить привид свободи щодо того де жити та де працювати. Ось, приклад з пересічного життя: в українського військово-технічного спеціаліста під час роботи за контрактом в Алжирі народилася там донька. З поверненням додому вона спочатку закінчила українську школу, поступила в медичний коледж обласного центру, далі продовжила медичну освіту в Києві. На цьому етапі виникли матеріальні труднощі – потрібно було б щорічно сплачувати значну суму грошей, а тому згадали про Алжир. Посольство Алжиру відразу відкрило візу для навчання – спрацював запис про місце народження. Рік вивчала французьку та арабську мови в університеті м. Константіна, потім оволодівала своєю медичною спеціальністю там же, а останній рік навчання провела вже у Парижі. Тепер працює за спеціальністю в Марокко: заробляє більше, ніж можна витратити, якщо не кидати гроші на вітер. Чоловік цієї лікарки також виходець з пострадянського простору. Так як там прийнято лікуватися лише тоді, коли дійсно захворіють, то фінансування медичної галузі отримує гідні виміри. Своїх дітей навчала у діда в українській початковій школі, бо остання безперечно сильніша, ніж тамтешня. А от подальше навчання в основній та старшій школі краще поставлено там, бо "відсутні будь-які фальшування чи провокації до того". Недарма там в ходу й таке поняття як "моральна гігієна суспільства" – "pour notre propre hygiène morale collective" – http://www.lequotidienalgerie.org/2010/02/07/le-peuple-algerien-est-il-mort/.

Висновок: глобалізація світу – це не вигадки "яйцеголових" чи канал викиду внутрішньої агресивності сучасних "революціонерів-антиглобалістів", а проектні виклики часу, що є позитивно перспективними як для окремих особистостей, так і для цивілізації в цілому.

Знову ж, у нас поширювати інформацію про ЦЕ не вигідно: студентських бюджетних місць вже чи не більше, ніж всього випускників шкіл, а вишам все мало!!!

Ось, з такого серйозного поля й перейдемо до наших освітянських карикатур.

Було б смішно, якби не було б так гірко…

Карикатура перша – шкільна/університетська

Уявімо, що суспільство ТАК "прозріло", що ввело наступну практику: всі, хто не має роботи можуть вільно зайти до магазину і взяти необхідне для прожиття без оплати, платять лише ті, хто має роботу. Не важко збагнути, що такої карикатурної організації у масових вимірах здорові розумом люди не допустять: нічого безоплатного у світі не існує, окрім перерозподілу між джерелами створення та споживання.

Організована за певними суспільними програмами діяльність дітей вимірюється не грошима, а шкільними оцінками. У відповідності до них школярі отримують диференційований доступ до того чи іншого рівня суспільного освітнього "пирога". Це якщо за здорового глузду. Не дивлячись на таку аксіоматичну очевидність наша ж освітня система все ще не тільки тримається на окозамилюванні, а й НЕОБ'ЄКТИВНІСТЮ шкільних оцінок започатковує спотворені суспільні відносини.

Відносини – це завжди поєднання певних двох полюсів зацікавленості. Здавалось би: чого в це влізати – нехай інтереси кожної сторони вільно собі реалізуються. Проблема, от тільки, у тім, що не всі інтереси є життєдайними, а віддати все на самоплив – це як бути ворогом самому собі. Природа ж як ніколи не відміняла, так і не збирається відміняти дію закону ентропії. За невеличким зростанням хаосу слідує вже значно більший, за більшим ще більший: внутрішні інтерактивні непродуктивні імпульси множаться і… суспільний "котел" вибухає. Друзками, що розлітаються є життя мільйонів. На противагу такому існує інший вибір – природовідповідний еволюційний розвиток. У такому, більш мирному, процесі достатньо внутрішньої напруги, щоб суспільний "котел" не тільки згасав, а й кипів без вибуху. Відомо, що конкуренція між представниками одного й того ж виду є найбільш активною. Хоча саме серед представників одного виду є можливою та взаємна любов, котрою продовжується життя виду. Інший рівень нашої проблеми у тім, що кожен з полюсів, що створює школобазисну карикатуру на суспільні відносини не бачить у собі нічого ні життєруйнівного, ні аморального, ні протиправного, ні непорядного, бо у кожного своя "правда".

Ось, приклади, того як буває у школі. Є вчителі, котрі тонко тиснуть на психіку батьків тим, що ставлять їхній дитині низькі оцінки. Батьки просяться до вчителя на додаткові заняття і оцінки відразу зростають, хоча й без адекватного тому розвитку самого учня.

Є інші вчителі, котрі зазвичай ставлять виключно об'єктивні оцінки. Вони для додаткових приробітків мають достатню кваліфікацію, щоб працювати з дітьми, котрі орієнтуються на високі вимоги престижних ВНЗ. До таких батьки слабо встигаючих учнів йдуть з пакетами чи конвертами і вже самі тиснуть на психіку вчителя – пожалійте нас знедолених.

В університетах полюси, що фокусують подібні асоціальні деформації також зосереджуються то серед студентів, серед викладачів, то навпаки. Вони ще доповнюються ректоратом задля збереження контингенту та політиками задля загравання з електоратом. Це формули типу "Тобі що – більше всіх треба?" чи "Рівний доступ до освіти" тощо.

А ліки антикарикатурні які? Простим та надійним рішенням щодо нейтралізації потягу суб'єктів до фальшування шкільних та університетських результатів оцінювання є ЗАПРОВАДЖЕННЯ:

- виключно ПИСЬМОВИХ атестацій рівня компетентності учнів та студентів.

Треба зауважити, що мова не про атестації чи тестування формальних (фактологічних) знань як таких, а про визначення рівня компетентності, тобто про здатність застосовувати ТЕ, що треба вивчити. Корінна здатність позитивно впливати на якість соціуму таких атестацій полягає у тім, що обсяги пам’яті учнів та студентів ніхто не вимірює: від того, що ти щось завчив нікому ще ні холодно, ні тепло.

- заборони повторних атестацій з будь-яких причин.

Важливо не падати на рівень "розуміння" так званих поважних причин, що оббілюють повторні атестації. За освітньої політики спрямованої не на "кількість знання", а на компетентність учня чи студента перездачі стають повним абсурдом: новий рівень компетентності за декілька днів не робиться. Він є комплексним результатом семестрової чи річної РОБОТИ. Жарт "живут студенты весело от сессии до сессии" сучасний глобальний освітній світ давно вже не розуміє, а там де цей жарт все ще в ходу гідної оплати праці для випускників ВНЗ не передбачають.

- реальної прагматичної відповідальності за фальшування результатів атестацій.

Не треба лякати людей кримінальною відповідальністю. Досить запровадити персональну загально державну базу тих, хто допускає фальсифікації як те робиться щодо платників кредитів, податків чи відкритому контролю між статками та заробітками. Запровадити так, як у народів, де таке існує не лише у вигляді риторики. Якщо учні та студенти опиняються серед таких "фруктів", то на 3-5 років виключаються з конкурсів на здобуття більш вищого освітнього рівня, а вчителі/викладачі з посад у навчальних закладах.

Звісно, що за таких порядків одна людина не може вільно вмовляти іншу до потворних дій. Зараз легко сказати: "Вам, що тяжко поставити замість двійки трійку? Один помах ручкою і все – ніхто нічого не тільки не доведе, а й не буде вас турбувати. Пожалійте мою сиву голову/слабке серце/хвору маму/репутацію сім'ї/тощо!". Ніхто ж відкрито не каже іншому: "Розбий мені вікно до магазину, а красти я залізу вже сам".

Карикатура друга – суспільно-діяльна

Уявімо, що суспільство "прозріло" ще й ТАК, що на виробництві, службі сервісу, у закладах працюють лише ті, котрі вміють щось продуктивно конкретне зробити: інші лише приходять на роботу, щоб створювати враження. Не важко збагнути, що здорові розумом організатори суспільного дорослого життя такої карикатурної моделі не допустять: вільне розмноження "трутнів" блокується усіма законами природи, бо лише рух(дійство) є основою життя. Створювати враження ще не означає по-справжньому БУТИ, а відповідно й не дає підстав, щоб отри-МАТИ. Тільки не у нас, в Україні сучасній.

Приклади псевдодіяльності можуть скласти солідний ланцюжок: від депутатів головного законодавчо зразкового органу, які "здатні" голосувати за відсутності на роботі чи фізично заважати працювати іншим депутатам, від керівників шкіл чи ВНЗ, які "навчають" учнів/студентів без появи у класах чи аудиторіях, від політичних чи державних діячів, які "керують" суспільством вкиданням коротких та банально відомих фраз про все відразу і ні про що конкретно під час колегіальних (читай – безвідповідальних) засідань, від професійно "грамотних" держслужбовців, які формують законопроекти на кшталт "Стаття 25. Створення та ПРИПИНЕННЯ(???) вищого навчального закладу" – http://www.experts.in.ua/baza/analitic/index.php? – Константин Пахотін чи "В Україні розпочався процес ЗМЕНШЕННЯ(???) та укрупнення ВНЗ" – http://www.osvita.com/news/24-12-2010/1293184073/ – ІА "Світ освіт", від профспілкових та громадських "діячів", котрі лише імітують активну боротьбу за права мільйонів працівників та громадян, а самі живуть за тими ж пільгами, що й правлячий клас, від еліти, котра лише створює враження керівної, а насправді є інструментом олігархічної "тіні" до виробника "продукту", який не працює або взагалі стає шкідливим, чи до вчителя, який не стільки пояснює та вчить як змушує дітей самостійно завчати текст підручника, до кандидата наук, який попри "успішний захист" дисертаційної роботи не знає її змісту тощо.

А ліки антикарикатурні які? Таких поки що практично не має, бо хвороби такої карикатурності мало хто відчуває: більшості ж й так добре. Хоча за відкритості кордонів неформальна інформація поза офіційних мас-медіа про умови життя "там" у поєднання з можливістю вільно приїздити у відпуску до рідних поступово робитимуть свою справу. Наприклад, у Середземноморських африканських країнах сучасні іноземні спеціалісти вищої кваліфікації зі своїх місячних доходів у десятки тисяч доларів платять податок у розмірі 3 – 8%!!! Таким чином ці країни приваблюють носіїв продуктивних знань до служби на свою національну спільноту. Не має там додаткового попиту на бюрократів, у тому числі і з числа власних громадян: для державної еліти їм досить власних випускників престижних університетів Франції та Німеччини, де навчання (лекції, практичні, екзамени, консультації) є безкоштовним для громадян будь-якої країни – був би розум, адже заліки за гроші у конверті не ставлять, що є кращими ліками карикатурних ликів освіти.

Карикатура третя – суспільно-фінансова

Уявімо, що суспільство ще й ТАК "прозріло", що прагматично відкидає усілякі там витребеньки від філософів, гуманістів на кшталт "моральний рівень суспільства визначається його ставленням до пенсіонерів та людей з обмеженими фізичними можливостями". Звісно, що у суспільстві з таким рівнем "прагматичності" на оплату праці представників освіти та науки виділяють якомога менше грошей. Схоже, що таке суспільство вже/ще Є!!! Це Україна. Все пізнається у порівнянні. Ось які фінанси передбачають для своїх вчителів інші народи:

Країна
Винагорода та умови праці

(матеріал від Інни Боглюкової, м. Київ)
Пенсійні умови

Японія
Директори і вчителі початкової школи займають відповідно 9-те і 18-те місце у списку основних 82 професій. Заробіток шкільного вчителя вищий за середній на 26%. Різниця між максимальною (за стажем) і мінімальною зарплатою вчителів складає 289 – 298%.

Зазвичай пенсія європейських чи африканських вчителів складає 80% від заробітку, а у Швеції сягає 90%, в Італії – 94,4%.

У багатьох країнах учитель має право вийти на пенсію на 2 – 3 роки раніше встановленого віку.

В Ізраїлі вчитель має право вийти через кожні 7 років на річну оплачувану відпустку для своєї самопідготовки.

Німеччина
Вчитель гімназії має більші статки, ніж лікар-дантист, інспектор кримінальної поліції, журналіст та інші. Заробіток шкільного вчителя вищий за середній на 48%. Тижневе навантаження вчителя віком понад 50 років скорочується на 2 уроки, а по досягненню 60 років на 4 уроки. Вчителям надається дотація на оплату службової квартири.

США
Різниця між максимальною (за стажем) і мінімальною зарплатою вчителів складає 165 – 173%.

Велика Британія
Заробіток шкільного вчителя вищий за середній на 21%.

Франція
Вчитель вищої категорії проводить 16 уроків, а не 17 – 18 на тиждень, як його колега з нижчим ступенем кваліфікації.

Те, що посадовий оклад українського вчителя вищої категорії (1208 грн.) відрізняється від окладу техпрацівниці (904 грн.) лише на 304 грн. в Україні мало кого шокує: при голосуванні Верховною Радою за пенсію вчителю на рівні 80% від зарплати на "ТАК" натиснув лише один депутат!!! Що є вражаючим на цьому порівняльно-вбогому для українського вчителя фоні, так це уява наших журналістів: "Тигипко пообещал невиданную пенсию: людям, которые будут выходить на пенсию при достижении полного стажа, будут одноразово выплачивать пенсию в десятикратном размере, заявил вице-премьер Сергей Тигипко в интервью телеканалу "Интер". Для учителя в среднем это будет равно, если пенсия 1200 гривень – это 12 тысяч" – http://ru.redtram.com/go/246687345/n4p/55/8b76bbb4fd0a186e32cc1772ffe3302c.

Більш ясною мовою отой "скарб" у десять пенсій адекватний всього лиш тому, що перші десять місяців вчитель-пенсіонер опиняється на пенсійному рівні приблизно у 2000 грн. щомісяця. Далі піде аскетично-вбоге життя на рівні техпрацівниці. Отака вона правда життя від України прагматичної – мовляв, освіта ж сфера непродуктивна. Іноземці чи наші люди, котрі здатні почути та відчути інших побачивши такі цифри можуть спохмурнівши спитати: "Як український вчитель взагалі може проіснувати на такі гроші?". Відповідь дуже проста: "А українського шкільного вчителя практично й не існує. У школі працюють жіночки та дочки тих мужів, що заробляють поза школою". Школа, де не бажають чи за бажання не можуть собі дозволити працювати молоді, розумні та талановиті чоловіки, є не більш, ніж карикатура на школу.

Зовсім по-іншому у нашій Верховній Раді: "Якщо депутат нормальний, то він нам за свої гроші підвищує зарплату – хоча б до тисячі доларів. А якщо скнара, то сидимо на державних бобах (4000 грн.), – поділилася бідами Наталя. – Через це ми з колегами живемо, як скорпіони у банці, поки шеф вирішує, скільки і кому з нас чотирьох заплатити". http://vikno.eu/zakazuha/zakazuha/vhidniy-kvitok-u-radu-za-3-tisyachi-dolariv.-pomichniki-deputativ-armiya-biytsiv-nevidimogo-frontu.html. Таких помічників депутатів на постійній основі – 2000 осіб. А ще: "…їм присвоюється 7-й ранг держслужбовця четвертої категорії. Якщо це порівняти з ієрархією Кабінету міністрів, то вийде, що помічник народного депутата знаходиться на одному рівні з головним спеціалістом уряду. При звільненні зі штату Верховної Ради виплачуються три оклади. Підвищена пенсія. Матеріальна допомога перед відпусткою на оздоровлення". Втім, все це не зовсім в'яжеться як із заробітками водія ("У нас політики лізуть тільки на горизонт шахти. Нехай вони спустяться до відбійного молотка і побачать, як працює шахтар і всього за 3,5 тис. грн в місяць. Це у два рази менше, ніж отримує водій у Верховній Раді", – наголосив Яценюк: http://galinfo.com.ua/news/43628.html), так і щодо бібліотекаря Верховної Ради, котрий отримує 4000 грн. щомісяця.

І все це ЇМ за ЩО? За ТУ бездарну організацію суспільно-економічних відносин, що два десятиліття поспіль утримує культурну країну у центрі Європи з 46 мільйонами освічених жителів, з найродючішими землями та багатющими природними надрами на вбогому рівні? За ТЕ, що парламентська еліта "не доганяє" ЯКА роль повинна надаватись усьому ШКІЛЬНОМУ в державі?

Втім, плутати місцями причину з наслідком для нас не дивина: жінка, в організмі якої різко гальмується процес вироблення естрогенів втрачає потяг до інтимної близькості та різко прибавляє у вазі. Попри це, вважається, що чоловіки просто відвертаються від жінок, які втрачають у фігурі. Нам бракує дійового усвідомлення, що однаково як лікуватися, так і харчуватися що жінці, що чоловікові не є шляхом до здорового життя. Причина такої прикрості знову ж у поганому навчанні в школі.

А ліки антикарикатурні які? Змінити характер фінансування школи. Замість грошей на освіту взагалі запровадити цільове фінансування ДІЯЛЬНОСТІ вчителів та учнів. Для цього треба різко зменшити штати усіх тих, хто є непродуктивним додатком до школи. Школи як існували в давні часи, як існують за кордоном зараз так зможуть існувати і в Україні без надлишкової псевдошкільної бюрократії. Якщо оплата праці сягає гідних часу вимірів, то досить її стандартизувати по всій країні, щоб за рахунок електронних платежів вирішити питання обліковців. За високого рівня кадрової конкуренції зникне "потреба" у додаткових навчаннях та повчаннях вчительського загалу з боку методистів, інструкторів, академіків тощо. Замість тисяч інспекторів, що "працюють" на імідж місцевої влади вистачить незалежної національної команди профільних інспекторів шкіл. За достатніх статків вчителі швидко автомобілізуються і співвідношення між кількістю учнів на одного вчителя прийде у норму. Звісно, що і шкільні автобуси мають бути степовими лайнерами, а не маленькими "Богданами", щоб сільських старшокласників вчити у профільних ліцеях райцентру чи крупному "кущовому" селі. До малечі чи школярів основної школи вчителі будуть їздити самі. Все це зробити не складно, якщо не боятися робити. Звісно буде багато вереску, але ж позбутися вбогого архаїчного стану у НАС ще більша необхідність і БАЖАННЯ. Чи не так? Схоже, що поки ще не так: "Кабінет Міністрів України зменшив витрати на придбання шкільних автобусів для перевезення дітей, що проживають в сільській місцевості в 2011 році на 12 мільйонів гривень – до 33 мільйонів гривень. Про це йдеться в постанові Кабміну від 20 грудня 2010 року №1176. Згідно документу, в 2011 році уряд придбає 112 шкільних автобусів замість 139, як планувалося раніше" – http://www.osvita.org.ua/news/55196.html.

Карикатура третя – суспільно-господарська

Уявіть, що в існуючій централізованій системі теплопостачання водогін до житлових будинків проходить спочатку по території одного навчального закладу, потім другого, а від нього йде до ще одного навчального закладу і, нарешті, до багатоповерхівок. Труби мають жахливо занедбаний стан. Стається порив на ділянці, що на території першого НЗ, але у тій її частині, від якої для цього закладу ні холодно, ні гаряче. Порив слабенький, а тому гаряче водопостачання продовжується, от тільки по бетонним жолобам системи тепла вода підтоплює другий НЗ. Відбувається таке місяцями, а управлінці кажуть: перший НЗ – не маю прав тратити підконтрольні гроші на такий ремонт, бо від того місця не опалююся, другий НЗ – не маю прав щось робити не на своїй території, бо накладуть штраф, а представник ТЕЦ – труби не наші, а тієї організації, по території якої проходять. Кожна з цих організацій чи точніше "організацій" має відповідні проблемі служби, але жодна з них "не може нічого зробити" – будівля й далі продовжує руйнуватися, а служби "пишуть листи" і тим втішаються.

Думаєте, що це гіпотетика? Якби-то так. Це Україна сучасна чи точніше "сучасна". Прикладів такої організації сучасного чи, знову ж, точніше "сучасного" міського господарства, перевантаженого "діловими" підсистемами, які не стільки працюють як більше заважають один одному, хоч греблю гати. Такий самий хрест "діловитості" несе на собі й наша "сучасна" українська школа, котрій попередня ідеологічна система нав’язала стільки функцій, що навіть у природі такого не передбачається (пам’ятаєте управлінську формулу про "5 +/- 2" щодо функцій для одного суб’єкта).

Погано організоване господарство починається з поганої організації внутрішнього простору душі людини. Не може бути хорошим внутрішній душевний світ у людини, котрій бракує любові. А ЩО суспільно хорошого здатні організувати люди, котрі страждають від дефіциту любові?

Звідки ж "ростуть ноги" наших невдач щодо любові? З дуже простої причини – з дефіциту часу, що ми "виділяємо" на відносини. Знову ж з причин поганої школи нам бракує ясного усвідомлення, що до роботи, кар’єри, друзів, телепрограм, навіть, батьків, дітей, внуків тощо треба ставитись настільки дозовано, щоб на любовні відносини залишалось не просто достатньо часу, а й з певним надлишком. Будь-яка справа, тим більше головна, не може мати 100-відсотковий ККД, а тому й часу завжди потрібно більше, ніж здається. Лише за доброї освіченості люди свідомі того, що стосунками – це головне, а все інше додасться. Не менша роль школи й у тім, щоб у дорослому віці людина розрізняла, де природно супутні справжній любові певні страждання, а де стражденне обслуговування чужих пороків, яке не має нічого спільного з любов’ю.

У підсумок скажемо, що лише добре навчання у школі здатне навчити людину ЖИТИ ЯКІСНО, навчити глибоко бачити правду життя. Приміром так, щоб бути здатним мимохідь зауважити як Олексій Молчанов: "Звезды – это всего лишь Скопления Газов" чи спромогтися таке гуманітарне поняття як "щастя" внести до Конституції. Кажуть, в американській Конституції записано, що "людина має право на ЩАСТЯ". Саме добрий шкільний базис дає усвідомлення про адекватність між матеріальними та морально-культурними чинниками: "Виявляється, рівень щастя населення можна виміряти — і навіть проаналізувати його складові: головними чинниками щастя виявилися наявність у людини партнера, який його любить, а також достойної роботи. На відміну від українців, у канадців, як і в американців, немає лінійної залежності між матеріальним становищем і відчуттям щастя, оскільки дуже багато людей там досягли рівня заможності, після якого втрачається залежність від нього" – http://www.dt.ua/3000/4096/71185/.

А ліки антикарикатурні які? Вони виключно у руках керівництва вищої рівня, бо масовий бюрократ ніколи не буде скорочувати собі подібних. З одного боку, з’явилися певні, поки риторичні, "формули" – вице-премьер Борис Колесников: "Надо упростить функции власти, и чем меньше их будет, тем лучше. Мы должны иметь компактное маленькое правительство, которое оказывает услуги гражданам Украины. Вот и весь принцип", – сказал он. На вопрос, завершена ли уже реформа Кабинета Министров, он ответил: "Президент недавно привел цифры: в Совмине до 1991 года работало меньше 400 человек. Это тогда, когда все принадлежало государству и правительство отвечало за все! Так пусть их снова будет 300, 250, с другими зарплатами и функциями" - http://www.mignews.com.ua/ru/articles/56807.html.

Додамо від себе: "Ще більш необхідним є скорочення апарату представницької гілки влади, бо люди її оцінюють не за риторику, не за піар намірів, а по справам їх".

З іншого боку, управлінці базового рівня мають свій потенціал неформального впливу для створення нових, більш адекватних часу традицій. Так, приміром, якщо в Україні приблизно 20 000 шкіл, то завучів в них як мінімум тисяч 25-30. Поки, що більшість з нас почасти думає: "З якого дива мені, рядовому завучу, опікуватися питаннями системного порядку щодо організації системи освіти в цілому? Займаюся своїми технологічними діями у межах офіційних повноважень по лінії "вчитель – учень" та й годі. Нічого сунути носа не у свої справи". Воно-то звісно так, але ж якщо ЩОСЬ робити, то треба його робити ДОБРЕ, а не просто виконувати дії, потрібна дійова ЕФЕКТИВНІСТЬ. Інакше совість вночі буде гризти. Це вдень, коли ми у турботах не тяжко приглушити її голос, витіснити його на периферію свідомості, але ж стерти його зовсім не можливо. Тому-то ні – ні та й почуємо у тому чи іншому фільмі щось подібне до: "На тобі лежить якийсь тягар, що не є твоєю місією. Якщо його не скинути – будеш весь час хворіти…".

Щоб будь-яка система працювала на рівні своєї місії їй вкрай необхідні точки споглядання самої себе із-поза меж самої системи. Потрібен такий погляд збоку на свою діяльність, у котрому легко проглядались би лінії суспільної мотивації до навчання, до бажання бути порядним та культурним. Сам один завуч такого не створить якби не старався. Потрібні адекватні часу організаційно-мотиваційні чинники зовнішнього до школи дорослого світу, а не його сподівання, що школа сформує щось таке ідеальне на що самі дорослі не здатні. Якщо завучі будуть мовчати про ту неміч щодо мотивацій до навчання нашого "сучасного" дорослого суспільства, то верхнім владним структурам чого квапитись? Мовляв, що це за керівник, який відривається від життя – базовий рівень же мовчить.

Як може завуч зорієнтувати учнів та їхніх вчителів виключно на гарне навчання, якщо організатори життя країни на однакову карту ставлять незалежне від волі начальників закрите анонімне тестування з оцінками від вчителя (читай – директора) та ректорським балом "свого" університетського екзамену? Якщо пропонується по 33,3% на кожний чинник, то на ЩО більше орієнтуватися учням та їхнім батькам: на зусилля "прогризти граніт науки" чи на традиційну народну формулу "не підмастиш – не поїдеш"?

Отак і маємо навчально-виховну "систему" загальноосвітніх НВЗ та спеціалізованих ВНЗ без по-справжньому дійової суспільно-зовнішньої мотивації до глибокої ґрунтовної освіти, що є не меншою карикатурою, ніж спортивне середовище на тлі реклами цигарок та алкоголю. Недарма, там де на школу та вчителів витрачають більше, ніж у середньому на все інше (див. таблицю вище): "Процент курящих снижается в развитых странах мира, и снижается более или менее по прямой линии на большинстве рынков", – считают аналитики Citigroup. По их мнению, если эта тенденция сохранится, то в среднем к 2050 году в развитых странах вообще не останется курящих людей". http://www.mignews.com.ua/ru/articles/58033.html.

Якби ТЕ не виглядало банальним, а "развитые страны мира" стають ТАКИМИ лише через гарне ставлення державної еліти до освіти СВОЇХ громадян та до СВОЇХ вчителів, через справжній акцент на "СВІТ ОСВІТ", а не на його імітацію у вигляду "правильної" риторики, котра на тлі глобальної транспарентності тягне не більше, ніж на чергову карикатуру.

Кому ще як не завучам стати активними провідниками такої модернізації української "сучасної" школи, котра б витіснила зі свідомості громадян оті карикатурні моделі, про які йшла мова. Звісно, модернізована школа витіснить й багатьох теперішніх непрофесійних педагогів. Тільки ж чого боятися більшості завучів, а тим більше більшості громадян країни, котрим ще випадає вести своїх дітей до школи?

Нова модернізована школа є прагматичним шляхом для більшості педагогів та населення до більш вигідного життя.

Заради хоча б цього треба набратися духу, щоб перебороти тих в освіті, кому є вигідним теперішній її архаїчний стан. Зовсім не треба боятися натяків, що мовляв не морально так думати. Щоб бути справжніми державними людьми, завучам замість рутинної суєтності з допотопним ККД варто вчитися, як самим, так і вчити своїх вчителів та учнів жити у світі, котрий здатен обійтися без соціального ПРИМУСУ, здатен на горизонтальні соціально-солідарні партнерські стосунки, щоб вільно дотримуватись тієї моральної лінії, що колись означив відомий філософ сучасності – Іван Ільїн: "Настоящее государство держится не принуждением и не страхом, а свободной лояльностью своих граждан: их верностью долгу; их отвращением к преступности; неподкупностью чиновников; честностью судей; патриотизмом избирателей; государственным смыслом парламентариев; гражданским мужеством писателей и ученых; инициативной храбростью и дисциплиной солдат. Все это не может быть заменено ничем. Человек есть самодеятельный волевой центр, субъект права, а не объект террора и эксплуатации. Он должен строить себя сам, владеть собою, управлять собою и отвечать за себя" – http://www.bigyalta.com.ua/story/7512.

Шкода, але й сам вчительський загал має хибне переконання, що в Україні, саме як в Росії, не є можливим навчання без примусу: "В наших школах применяется (что греха таить!?) насильственная система подачи знаний. Ведь до сих пор жив старый лозунг: "не умеешь – научим, не хочешь – заставим!" То – есть преподавание идет как бы под нажимом на обучаемого! В США – учитель не будет "давить" – все построено на самосознании. Поэтому если применить такую систему в украинских школах, то очень скоро добрая половина учеников просто разбежится" – йдеться в листі з однієї зі шкіл Київської області. Тут би зупинитися, щоб запитати самого себе: "Куда эта половина разбежится? Невже далі того стану, за котрого більшість дітей ходить до школи і все рівно нічого не вчить по-справжньому?".

Скрізь початкова та основна школа не обходяться без помітних ознак зовнішнього суспільного примусу, бо малим дітям більше хотілось би гратися, ніж вчитися основам абстрактного мислення. Мудрість полягає у тім, щоб у старших класах органічно перейти до цільової навчальної діяльності того різного ПРОФІЛЬНОГО контексту, котрий би враховував як вік школяра (початковий стан характерної дорослим свободи), так і набуту ним у початковій та основній школі здатність до власного основоположного типу діяльності (абстрактного чи мануально-сервісного характеру). Таке є властивим для людей будь-якої нації, яка в основі суспільно-економічних відносин просто та надійно поєднує свободу вибору з відповідальністю за свої дії. Звісно, що нам задля модернізаційного успіху треба орієнтуватися не на пропаганду, не на суб'єктивні відчуття, а ЯК на реальні успішні приклади, моделі, ТАК і на те зовнішнє "дзеркало", котре здатне відобразити актуальні нам недоліки та проблеми. Приміром може слугувати інформація з останнього матеріалу від Петра Масляка – http://www.pravda.com.ua/columns/2011/01/10/5769348/.

В Інтернеті зараз можна віднайти все, що тобі потрібно. Наприклад: соя чи соєвий соус добре підштовхує продукування естрогенів, що є плюс для жінки, але в той же час – мінус для чоловіка (формує пивний живіт з адекватним тому стилем життя). Легко знайти, як кваліфіковані лікарі по-різному лікують підвищений тиск у жінок та окремо у чоловіків. Було б бажання працювати з інформацією, а воно (бажання) закладається саме тією школою, котра працює якраз на педагогічних технологіях не примусової природи. Школа, щоб бути по-справжньому сучасною вже не зможе лишатись носієм чи погоничем знання, їй потрібно спромогтися на дещо більш людяніше.

В іншій фразі з листа, що згадувався вище: "Жаль, что ты не печатаешься в массовой прессе, поскольку по сути больше и не видно ТАКИХ публикаций. А ведь ЭТУ информацию полезно было бы читать думающим родителям (бабушкам, дедушкам)" відчуваються внутрішні вібрації тієї справжньої вчительської душі, котра націлена на адекватний до її діяльності резонансний стан суспільства в цілому. Такий вчитель/вчителька усвідомлює, що сучасна його місія не стільки у тім, щоб все якомога повніше розшифрувати, як у пробудженні природного молодій людині стану до роздумів, пошуку відповідей та осмислено-відповідального вибору наступних дій. Тільки так у майбутньому стане неактуальним зауваження Василя Гатова: "ЭТО вопрос, внесенный в число 10-ти главных проблем общественных наук: мы не дослушиваем, мы начинаем говорить раньше, чем восприняли смысл сообщения".

Будемо сподіватись, що здатність ДОСЛУХАТИСЯ в УКРАЇНІ СУЧАСНІЙ у масових вимірах з'явиться як наслідування її політичної та громадської еліти, і у її складі вчительство займе чильне місце. Хай стане так, що у вже близькому майбутньому вчительству не потрібно буде весь час нагадувати: "Обернитесь, я ЗДЕСЬ!!!".

Бєлий Володимир Іванович

Переглядів: 1886 | Додав: Tatjana | Теги: болонський процес, вчитель за кордоном, Школа, українська школа, Освіта, карикатурні лики
Форма входу
Пошук
Останні публікації
Останні теми на форумі
  • переведення директора на посаду вчителя (2)
  • Збільшення пенсійного віку. (22)
  • Зменшення кількості предметів у школі (10)
  • Харчування в школі (5)
  • Електронні системи - журнали, щоденники - в школі (6)

  • Наше опитування
    Чи будуть ближчим часом реальні реформи в середній освіті?
    Всього відповідей: 172
    Партнери
    Статистика сайту


    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0