Головна » 2012 » Лютий » 1 » Вища освіта в Україні: куди йдемо?

Вища освіта в Україні: куди йдемо?
00:45

Ми часто із заздрістю дивимося на західноєвропейські та американські університети, наукові інституції, що функціонують на Заході. Намагаємося наздогнати їх (чи принаймні робимо вигляд, що хочемо це зробити). Однак пасемо задніх у різних рейтингах вищих навчальних закладів. Немає наших учених серед нобелівських лауреатів. Та, зрештою, чи багато знають на Заході про українську науку? 


А з іншого боку, ми нерідко дивуємося, чому українці, опинившись на тому-таки Заході, досягають непоганих результатів у сфері освіти та науки. Маємо також нобелівських лауреатів — вихідців з України. А за рівнем освіченості українці в США та Канаді належать до числа лідерів серед різних етносів цих країн.

Очевидно, справа не в людському матеріалі (вибачайте за такий неоковирний термін). Справа у суспільній організації, коли справді талановитим людям важко пробитися, зайняти достойне місце в соціумі. Справа також у нашій системі освіти, яка часто не дає можливості випускникам українських вищих шкіл бути конкурентами на світовому рівні.

Звісно, система західної вищої освіти має свої проблеми. Не є вона ідеальною. В якихось моментах поступається нашій системі. Але, попри ці нюанси, є більш ефективною. І, думаю, в цьому ніхто особливо не сумнівається.

Західна й східноєвропейська моделі вищої освіти формуються по-різному і не дивно, що помітно різняться між собою. Західна сформувалася такою, де освітні інституції (вищі школи) є автономними, здатні реагувати на суспільні виклики і самостійно змінюватися. Розглядаються вони як корпорації викладачів та студентів, де кожна сторона є партнером. Завдання їхнє в тому, щоб разом досягати результатів. Тому в західній моделі велика увага приділена індивідуальному спілкуванню «викладач—студент» і, відповідно, ставка робиться на самостійній роботі студентів. Контроль за діяльністю освітніх інституцій здійснює не стільки держава, скільки громадськість. Зрештою, ці освітні інституції у певному сенсі можна розглядати як елементи громадянського суспільства.

Коли візьмемо східноєвропейську модель, яка сформувалася ще за часів царської Росії, а потім була закріплена й удосконалена за часів СРСР, то бачимо, що вона будувалася на інших засадах. Замість автономії університетів маємо перетворення їх у державні інституції, підпорядковані бюрократичним структурам. Це виражається навіть у чисто формальному іменуванні. Немає, наприклад, Оксфордського державного університету, національного університету «Сорбонна» чи державного університету ім. Марії Склодовської-Кюрі. У нас же був Імператорський університет ім. Святого Володимира, який став Київським державним університетом, а тепер перетворився в університет національний. Хоча всі розуміють: національний — той самий державний.

У східноєвропейській моделі не закладений принцип партнерства «викладач—студент», тут діє інший принцип — вираженої ієрархічності. І ставка робиться переважно на научання студента, а не на співробітництво. Тому на першому плані — аудиторний навчальний процес, а не самостійна робота.

Оскільки в цій моделі вищі школи функціонують як де-факто державні структури, то вони й контролюються переважно державою, а не громадськістю.

Звісно, східноєвропейська модель вищої школи може демонструвати свою ефективність — особливо в умовах тоталітарного суспільства. Але не більше.

Якщо характеризувати нинішню українську ситуацію, то вона видається дуже проблемною. Розвал СРСР став також ударом по тій системі освіти, яка існувала в Україні. Зокрема, виникли вищі навчальні заклади недержавної форми влас­ності, недостатність бюджетного фінансування призвела до своєрідного «роздержавлення» державних вищих шкіл — тепер вони значну частину свого фінансування отримують за рахунок плати за навчання. Процес реальної автономізації вищої школи в Україні зайшов далі, ніж це відбулося в сусідній Білорусії чи Росії. Однак потрібно розуміти, що ця автономізація супроводжувалася втратами, зокрема у сфері якості освіти. І це зрозуміло, адже значною мірою була зруйнована одна система, натомість не виникла інша. Часто можна
почути: мовляв, у Росії й Білорусії вища освіта є кращою. У певному сенсі з цим можна погодитися. Але за рахунок чого маємо такий стан речей? Передусім за рахунок того, що в Росії та Білорусії більш збережені авторитарні підходи. Не кажучи про те, що Росія може собі дозволити краще фінансувати вищу освіту, а Білорусія «точково» вкладає відносно значні кошти в окремі навчальні заклади.

В Україні ж маємо ситуацію, коли наша освітня система опинилася на роздоріжжі. Об’єктивно уже пішов процес зближення цієї системи із західноєвропейською. Цьому сприяє не лише реальна фінансова автономізація наших вищих шкіл, їхнє пристосування до ринкових умов (хай навіть деформованих), але також розширення контактів із країнами Євросоюзу та Північної Америки, зрештою, участь (щоправда, дещо формальна) у Болонському процесі. Однак, як зазначалося, сама трансформація системи породжує втрати, певну «деградацію». Відповідно, на це реагують державні структури, які в нас покликані контролювати освіту, передусім освітнє міністерство. Ефективного громадського контролю за освітою у нас так і не створено.

Можна зрозуміти діяльність державних структур. Діючи старими бюрократичними методами, вони намагаються посилити надані їм контролюючі функції, по можливості централізувати освіту. Прикладом у цьому плані є хоча б т. з. зовнішнє незалежне оцінювання. Це американська технологія. У США вона має, з одного боку, суто добровільний характер (університети цієї країни можуть ігнорувати ЗНО, доповнювати його), з іншого — громадський характер (ЗНО в США проводять недержавні інституції). У нас же зовнішнє незалежне оцінювання є державною справою, як, до речі, у Росії та Білорусії. Є навіть прагнення закріпити ЗНО законодавчо. При бажанні подібних прикладів централізувати й контролювати вищу освіту, навіть використовуючи західні технології, можна знайти чимало.

Очевидно, пора зрозуміти: тривале перебування освітньої системи на роздоріжжі, коли ми відійшли від старої системи і не прийшли до нової, західної, є ненормальністю.

Є два можливі варіанти вирішення цієї проблеми. Це — «повернення на круги своя», відновлення авторитаризму в системі вищої школи. Для цього потрібно не лише максимально централізувати й бюрократизувати вищу освіту, але й скоротити до мінімуму недержавні заклади (а то й краще взагалі їх ліквідувати). Хоча такі тенденції є, однак сумнівно, що це вдасться здійснити, принаймні найближчим часом.

Інший варіант — здійснювати кроки в плані наближення до освітньої системи Заходу. Принаймні дещо в цьому напрямі робиться. Інша річ, що часто ця робота є формальною і несистемною. У нас відсутня реальна програма інтеграції освіти в європейський освітній простір, немає також чіткого розуміння, як це треба робити.

На мою думку, могло би бути кілька напрямів такої інтеграції. По-перше, необхідно реалізувати засадничу вимогу Болонського процесу, яка передбачає мобільність викладачів та студентів. Так, у країнах Євросоюзу уже стала традиційною практика, коли студент один семестр або навіть один рік навчається в іншому університеті (бажано в іншій країні!). Для цього розроблені спеціальні механізми, зокрема стипендіальні програми. У нас же таких механізмів немає — не лише для навчання студентів за кордоном, але навіть усередині країни.

Щодо мобільності викладачів, то в країнах Євросоюзу вітають залучення до навчального процесу зарубіжних спеціалістів. Наприклад, вважається бажаним участь іноземних науковців при захисті дисертаційних робіт. У нас же зробити це практично неможливо, оскільки сформована складна процедура нострифікації дипломів про вищу освіту, а особливо докторських дипломів.

По-друге, надання вищим школам реальної автономії — вона має стосуватися як фінансової сфери, так і навчального процесу. При цьому потрібно відмовитися від дріб’язкового регламентування життя вищих шкіл, надавши їм можливість гнучко реагувати на ті виклики, що існують на ринку праці. Основним критерієм оцінки вищого навчального закладу повинні стати не показники, які здебільшого мають кількісний і формальний характер (кількість студентів, кількість викладачів з науковими ступенями, кількість спеціалізованих учених рад тощо), а якість підготовки випускників того чи іншого університету, їхня конкурентоспроможність на ринку праці. При цьому бажано, щоб оцінка якості освіти випускників визначалася не тільки державними, а й громадськими інституціями.

По-третє, має відбутися процес прилучення вищої освіти до громадянського сус­пільства. У нас існують різноманітні освітянські громадські організації — вчителів, викладачів, студентів. Проте, як колись в СРСР на громадські організації дивилися як на приводні ремені КПРС, так і тепер у нас на них дивляться як на приводні ремені державних інституцій. У такій ситуації втрачає сенс функціонування освітянських громадських організацій, як, наприклад, рад ректорів чи студентських спілок. Вони просто озвучують волю освітнього міністерства. У той час, коли на Заході громадські організації є не лише само­стійними, а й мають широкі права. Наприклад, у Німеччині саме студентські спілки надають стипендії, визначають пільги для студентів, поселяють у гуртожитки і навіть… утримують студентські їдальні. Для нас, звісно, це виглядає як фантастика.

Розумію, що на сьогодні ми не забезпечимо ні мобільності викладачів і студентів, ні повноцінної автономії вищих шкіл, ні створення дієвих освітянських організацій. Однак зробити певні кроки в цьому напрямку можемо. Тим більше що для цього є й підстави і цього вимагає ситуація.


Петро Кралюк «Дзеркало тижня. Україна» №3, 27 січня

Прикріплення: Картинка 1
Переглядів: 1078 | Додав: | Теги: реформа вищої освіти, ВУЗ, проблеми вищої освіти, вища освіта
Форма входу
Пошук
Останні публікації
Останні теми на форумі
  • переведення директора на посаду вчителя (2)
  • Збільшення пенсійного віку. (22)
  • Зменшення кількості предметів у школі (10)
  • Харчування в школі (5)
  • Електронні системи - журнали, щоденники - в школі (6)

  • Наше опитування
    Чи будуть ближчим часом реальні реформи в середній освіті?
    Всього відповідей: 172
    Партнери
    Статистика сайту


    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0