Статті

Головна » Статті » Організація навчально-виховного процесу

Роль і місце технології в освітянській політиці

У житті суспільства в плині віків чільне місце займають політичні питання суспільної взаємодії, рівно, як їхнє філософське осмислення. А яке наше ставлення до технологій, яка її роль у формуванні рівня наближення до задекларованих політичних цілей соціуму? Зокрема, задекларованих цілей освіти? Чи може питання технології не гідне для виважених аналізу та вибору?

Зовсім непедагогічне поняття "технологія”

Існують спостереження, що саме вибору технологій треба завдячувати тому, що маємо. Здається, корисним звернути увагу на французький варіант відношення до технологій, зокрема, в освіті. Якщо ми ясно бачимо і позитив, і негатив, наприклад, атестації випускників за тестами з варіантами відповідей, і за так званими "відкритими” завданнями, то невже не маємо духу визнати, що проблема не в суті технологічних підходів, а в нас самих, у рівні нашої моральної стійкості до супутніх життєвих неправедних спокус? Чому в наскрізь атеїстичній Франції у знайомої директорки потужного академічного ліцею рідна донька не змогла вступити до університету, в мусульманському Алжирі у директора ліцею на 2000 учнів сина було залишено на повторний курс? До речі, мені довелось навчати його фізиці і він виконував атестаційні завдання краще, ніж наші "трійочники”. Там, по результатах річної атестації, учня можуть прийняти на наступний соціальний щабель, якщо він у змозі за "відкритим” завданням набрати не менше, ніж 50% можливих балів. Чому у нашому православному середовищі така практика визвала б лише сміх, чи повну недовіру у саму можливість цього?

Може, саме тільки за відповідальних підходів у освітньому ланцюгу "доросле суспільство – учень” громадяни спроможні задовольнити свої соціальні потреби на гідному сучасному рівні? Наприклад, навіть в Алжирі мій колега з Білорусії, коли я його віз в авто з аеропорту Анаби, вигукнув з подивом: "Матір Божа, я думав, що їду піднімати відсталу країну, а тут же більш розвинуто, ніж в моєму Мінську!” Розвинути матеріальну структуру можна досить швидко, якщо мати достатньо продуктивну освітню підготовку за досить приземленими практичними напрямками. Все починається з необхідної кількості вчителів, що, для початку, самі вміють справлятися з атестаційними завданнями. Приміром, з елементарної математики, що вже потім слугували б базою для навчання за програмою вищої математики, яка, як мовиться, і в Африці - вища математика. Звичайно, плюс до цього вміння навчити інших, що вимагає відповідного хисту і підготовки. Причому навчити масово, а не тільки тих, що й самі на льоту все сприймають. Якщо своїх кваліфікованих спеціалістів не вистачає, то запрошують за контрактом іноземних, але на вітер грошей не викидають, за так звану, тільки видимість роботи. Маю на увазі велику армію наших учителів, що не мають навичок роботи із завданнями на рівні складності вступних іспитів до вузів. І зараз ніяк не покращує ситуацію та розпорошеність кадрів, що склалась у нас в роботі старшої школи, рівно як і її "пель-мель” з базовою школою. Навіть в так званих країнах, що розвиваються, ліцеї мають 1,5 – 2 тис. старшокласників. Організовувати навчання в одному закладі дітей різного віку нікому і в голову не приходить. Вікові особливості необхідно враховувати на ділі, а не тільки в закликах до бідних вчителів.

Це все питання тієї ж технології, технології організації освітньої справи. В моїх алжирських класах (з викладанням фізики французькою мовою) було 45 учнів. При цьому, з них тільки 5-6 більшу частину фактичного програмного матеріалу в усному запитуванні не знали. Всіх інших, що не запитай – все знають. Тільки за це їм ніхто ніяких оцінок не виставляв. Триместрова оцінка визначається письмовою атестацією на предмет уміння застосовувати вивчене. Тобто чітко проглядається механізм переводу освіти в освіченість за рахунок загальнодержавної технологічної компоненти. Мої порівняльні спостереження за якістю "середнього” випускника у нас і за кордоном навряд чи будуть сприйняті, як авторитетні. Тому давайте подивимось, що каже з цього приводу В.І.Большаков – ректор Придніпровської державної академії будівництва і архітектури, що тісно співпрацює з Ліонським національним інститутом прикладних наук. Ось його слова з виступу у пресі: "Хто завгодно може говорити, що вітчизняна школа готує добре, але на практиці виявляється – французький ліцей готує краще. У нас недостатній рівень базової підготовки з математики, фізики, хімії.”

Я сам мав змогу не тільки спілкуватись з ліцеїстами із Франції в неофіційній обстановці, не тільки бачити їхні уроки, а й провести з французьким класом більшу частину навчальної пари в присутності їхнього вчителя. Була бесіда за їх програмним матеріалом з фізики. Так ось, там з учнями "возяться” менше, ніж наші хороші вчителі, а практична підготовленість французів набагато краща. Чому? В чому корінь?

А в тім, що і учні, і їх батьки знають - подальші соціальні можливості для продовження навчання на наступному етапі залежать від результатів підсумкової атестації. Тільки при досягненні встановленого прохідного балу учні переводяться до наступного класу, приймаються до академічного ліцею чи до вищого навчального закладу. Якщо рівень низький, то це будуть інші можливості (дублювання повторного курсу, професійний ліцей, технічна школа, курси та інше). Плюс до цього, збереження принципу профільної відповідності навчальної роботи. Бажання навчатися за тим чи іншим профілем необхідно підкріпити наявністю відповідних персональних задатків, щоб ним оволодіти. Просто бажати замало. Тобто, в країні організовано органічне поєднання громадянських свобод із соціальною відповідальністю. Учень як громадянин, як прийнятий у соціум є відповідальним одночасно і перед собою, і перед суспільством. І ця благодатна відповідальність не тільки задекларована, а і втілена в організацію освіти дітей. Саме вона є найталановитішим вихователем.

Подумаємо про зміни? Чи може, … а для чого?

Давайте оцінимо, що нам заважає в Інструкції про організацію роботи ліцею(гімназії) встановити, що при шкільних оцінках в 1-3 бали учні до конкурсного вступу в ліцей не допускаються. А про учнів, що навчаються в ліцеї на 1-3 бали записати, що вони з ліцею обов’язково відраховуються, а не "… можуть бути відраховані”, як це має місце зараз. Що заважає ввести сувору звітність для письмових атестаційних учнівських робіт. Організувати підсумкові атестації на переході з одного циклу навчання до іншого з обов’язковим шифруванням учнівських робіт, з перевіркою предметною комісією, що складається з вчителів іншої школи. Для заперечень про додаткові гроші будемо пам’ятати, що до відпустки всі на роботі, а впевненість, що у нас всі рядові працівники нечесні потрібно предметно перевіряти в ході самого діла і виправляти відповідними юридичними механізмами. Для чого стільки клопоту? А для чого безпорадна освітня технологія? Якщо у освітній діяльності мета тільки зайняти дітей, щоб не тинялися на вулиці, то, звичайно, – для чого зайвий клопіт. Але, якщо державні витрати плануються для трансформації процесу освіти в освіченість тих, кого навчають, то просто сподіватись на високу свідомість молоді буде дуже наївно. Для досягнення такої мети вкрай необхідні реальні механізми соціальної мотивації. Простих закликів не достатньо. Все це питання технологій влади, але працювати в них простим вчителям. Ми в своєму ліцеї давно працюємо із суворою звітністю для атестаційних письмових робіт по всіх предметах, з шифруванням робіт на повторних атестаціях, перевідних та випускних екзаменах, із перевіркою "чужим” учителем у межах кафедральної комісії. І ніхто не чинить ніякого опору. Це ж ким потрібно бути, щоб виступити проти об’єктивності, проти механізму, що вмотивовує життя учня у напрямку чесної продуктивної праці!? Все це не зайвий клопіт, а навпаки, полегшує життя в освітянській сфері, звичайно не в плані побавитись лінощами. Але в той же час звільняє від обтяжливих схем діяльності на показуху, на видимість кипучої діяльності, на "давай, давай” побільше заходів, звільняє від показушного паперотворення та заорганізованості. Вчитель просто опиняється в полоні учня, бо останньому потрібно вміти практично оперувати з програмним матеріалом. Просто вивчити і розповісти вчителю вивчене для ліцею не достатньо. І в підсумку вчитель відчуває себе самодостатньою особистістю, бо має реальну результативність своєї роботи у, видимій неозброєним оком, навчальній підготовленості своїх учнів. Його ніхто не налякає перевірками, повчанням, як потрібно проводить уроки, бо він сам вже пізнав свою соціальну значимість. Йому неважко відчути різницю між тими методичними розробками, що по хвилинах розписують поведінку і зміст діяльності вчителя на уроці, і тими науково-педагогічними публікаціями, матеріалами, що одночасно, як глибоко розкривають природну сутність програмного матеріалу, так і подають зразки зрозумілого учням стилю наукового мовлення. Недостатньо сліпого вивчення наукових визначень для тих, чи інших явищ. Украй необхідно знайти спільну мову, як самого вчителя із сутністю явища для чіткого бачення багатогранності істини, так і з учнями для усвідомлення суті того, що вивчається. А потім ще зробити місток між знанням як таким і пізнанням, як життєвою практикою, що освітлюється знаннями. Щоб цьому навчитись, необхідно мати спроможне на все це середовище, середовище для вчителя. Тобто, статті, книги, електронні посібники, колеги і вільний час для всього цього. Ми, спілкуючись із французькими колегами, бачимо, що вони все це мають. Згадуючи нашу роботу в країнах Африки, (директор, Бабенко Микола Іванович, працював у трьох африканських країнах) скажу, що вчителі африканських ліцеїв теж мають такі можливості. За рахунок чого? Не тільки за рахунок того, що праця всього лише на ставку (19,5 години на тиждень) матеріально забезпечує всю сім’ю, навіть при тому, що один із членів родини не працює. Є досить інших привабливих характеристик організації професійної діяльності освітян зарубіжжя. Давайте зважимо, що нам заважає як у них відмовитись від нарад, засідань різноманітних комісій, рад, комітетів і т.п. в рамках обов’язкових заходів для навчального закладу? Ми ж знаємо, що не тільки у них, а, наприклад, і в Польщі навіть з’їзд вчителів країни проходить в рамках не державної, а громадянської технології проведення і фінансування. Не можемо чи не хочемо замінити методи авторитарного маніпулювання вчителями на їх вільну працю в установленому правовому полі конкретної відповідальності? А навіщо тоді керівництво? Та якраз для того, щоб своєю владою забезпечити не тільки реалізацію прав і обов’язків, а ще й ефективну навчальну роботу, ефективну технологію діяльності підопічних. Якщо бути вдумливими та уважними, ми ж ясно бачимо де дійсно продуктивна праця, а де тільки її видимість. Адже недарма генії цивілізації підмітили з гумором, що комітет – це найкраща організація для того, щоб нічого не робити. Далі, а чому б нам не зробити, як у них, що на всіх канікулах всі вчителі вільні від роботи. Той вчитель, що хоче витримати конкуренцію - вільним від книжок, задач і вправ все одно не буде. Кому це на користь ? Учням, батькам, в цілому, позитивному розвитку суспільства. А ще, чому б не зробити так, щоб питання атестації кваліфікації вчителя належало тим компетентним спеціалістам, що представляють державну систему освіти (предметним інспекторам – 60% балів і персонально директору – 40% балів), як у "них" замість того, щоб звалити на плечі самого вчителя і його колег підготовку так званих матеріалів атестації по архаїчній схемі винесення на люди всієї кухні вчительського "Я", як це у нас? І чому б це не робити, як у них без "гори” паперів? Звільнюється час саме для творення науково-педагогічного середовища по спілкуванню професіоналів. Медики все більше вміють лікувати саме за рахунок практичних конференцій і здорово обходяться без паперової круговерті. Невже не можна зробити так, як у "них", щоб школа мала свою територію і не була "прохідним двором” для будь-кого? А у приміщенні школи незалежний відомчий блок для проживання директора та заступників з усім сучасним санітарно-технічним забезпеченням за державний кошт? Для чого? Звісно, не для приватизації! Для конкуренції талантів на керівні посади, для створення умов щодо ротації успішних керівників. Успішному керівнику через 5-7 років пропонують новий колектив, тим підтримуючи, за тих же життєвих умов, атмосферу професійної зацікавленості рівно, як і звільняють систему від небезпеки застою та родичання. А ще зробить би добру пенсію для керівників шкіл от і з’явиться природний механізм до формування якісної освітньої системи, бо буде конкуренція серед ініціативних!!! освітян для росту в самій освітній системі, а не пошуки кращого життя вже за її межами. Наголос на слові ініціативних з акцентів вітчизняного авторитетного філософа Сергія Кримського про те, з кризи вивести суспільство здатні саме виключно ініціативні особистості. І ніхто інший. Так було завжди і скрізь. Важливо бачити невелику, а все ж таки істотну відмінність між самовідданими та ініціативними. Останні, без матеріальних та моральних дивідендів напружуватись не будуть. Вони "безоплатну” працю будуть сприймати, як безсоромну експлуатацію. А самовідданих "безсеребреників” для системних покращень явно недостатньо, та й вони, як правило, не зовсім успішні в питаннях системно організаційного характеру.

Ось низка питань технології організації освітньої діяльності. Звичайно, це питання рівня владних структур. Але ж втілення в життя освітніх функцій системи в руках рядових керівників шкіл та їх вчителів. Пишу про це тому, що вбачаю продуктивним почерговий голос у пресі, як наших керівників високих рівнів, видатних теоретиків та філософів, так і нас – рядових сучасних практиків освіти. А ще тому, що не зважаючи на нашіптування внутрішнього голосу про те, що нікому це не потрібно, ніхто його не читає - весь час стоїть перед очима думка одного з видатних: "Он был одиноким духом, вещающим правду, которой никогда никто не услышит. Но пока он говорит ее, преемственность каким-то неизвестным образом сохраняется. Духовное наследие человечества передается дальше не потому, что вас кто-то услышал, а потому что вы сами сохранили рассудок." ("1984” Дж. Оруел ). А, дійсно, як ми недавно читали – Павлишська школа в занепаді, а голос Сухомлинського Василя Олександровича продовжує життєдайно світити шукачам освітянських істин.

Все це – коло простих питань засобів освітянської якості. От тільки питань не просто для керівників системи освіти рівня країни, обласного чи місцевого, а справ, як звичайного поточного життя еліти країни, яка не тільки живе турботами про громадян держави, а і в змозі спрямувати процеси суспільного життя на позитивну еволюцію його якості. Еліта? Звідки її чекати? Звичайно, не з числа тих, хто в кулуарах "відкриває”, що для нас Болонський процес це – чергова "дурня” і потрібно лише спокійно перечекати і далі формальної видимості не йти, щоб не зруйнувати "вітчизняну освіту”. Звичайно, не з числа тих інспекторів, що самі не вміють розв’язувати учнівські завдання. Звичайно, не з числа тих, хто спокійно сприймає наявність у наших технічних університетах студентів, які не вміють виконувати дії з дробами. Не з тих, хто не може вийти за межі "… в Європу чи з Росією?” до можливостей "…і з Росією, і в Європі як і в цілому світі”. Як це? А за рахунок продуктивного характеру життя. Однозначності вимагають, як правило, суб’єкти із тенденцією до залежності, до завуальованого жебрацтва. Ой же не хочеться такого! Звичайно, справжня державна еліта не допустить такого. Талановитих, високоосвічених людей світового рівня в країні достатньо. Лише б вони набралися духу і бажання зайнятися державними справами не тільки на рівні політичних, а і реалізаційних суспільних технологій. Потрібен час. До речі, нам, педагогам, є сенс не тільки самим познайомитись з викладом праць Козирєва Миколи Олександровича про фізичні властивості часу, а і розповісти нашим дітям. За Козирєвим виходить, що ЧАС – це не тільки характеристика реальних явищ, а і сам є реальною складовою буття.

Хотілось би також поділитись своїми спостереженнями про прості, в реалізації, технології вже виключно вчительського рівня, які близькі до змісту педагогіки співробітництва, які здатні змінити архаїчну авторитарну організацію шкільного життя і які працюють, як у наших французьких знайомих колег, так і в межах п’ятнадцятирічного досвіду адаптації вчителями нашого ліцею та наших супутникових філіалів. Дай, Боже, в наступних роздумах.

Заступник директора фізико-технічного ліцею м. Херсона – Бєлий Володимир.

http://www.ostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1763&Itemid=-5
Категорія: Організація навчально-виховного процесу | Додав: BOSS (20.12.2010)
Переглядів: 1823 | Теги: освітянські технології, технології в освіті, технології, освітні технології, освітянська політика
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Категорії розділу
Доповіді на масові заходи [8]
Вітання [14]
Кадрова робота [2]
Фінансово-господарська робота [0]
Юридичні питання [2]
Організація навчально-виховного процесу [17]
Охорона праці у школі [26]
Інше з адміністративної роботи [9]
Пошук
Останні публікації
Останні теми на форумі
  • переведення директора на посаду вчителя (2)
  • Збільшення пенсійного віку. (22)
  • Зменшення кількості предметів у школі (10)
  • Харчування в школі (5)
  • Електронні системи - журнали, щоденники - в школі (6)

  • Наше опитування
    Чи будуть ближчим часом реальні реформи в середній освіті?
    Всього відповідей: 172
    Партнери
    Статистика сайту


    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0